Новости от 23 июня 2020 года из блога, посвященного практике в Европейском суде по правам человека ЕСПЧ

Обновлено 23.06.2020 05:19

 

Постановление ЕСПЧ от 19 ноября 2019 года по делу "Развозжаев (Razvozzhayev) против Российской Федерации и Украины и Удальцов (Udaltsov) против Российской Федерации" (жалоба N 75734/12 и две другие жалобы).

В 2012 году заявителям была оказана помощь в подготовке жалоб. Впоследствии жалобы были объединены и коммуницированы Российской Федерации.

По делу успешно рассмотрены жалобы на осуждение за организацию массовых беспорядков после столкновений в ходе демонстрации без достаточной проверки собственных действий и намерений организаторов. По делу допущено нарушение требований статьи 3, пункта 3 статьи 5, статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод (в отношении обоих заявителей), статьи 8 Конвенции (в отношении первого заявителя), статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции, статьи 11 Конвенции (в отношении второго заявителя). По делу не допущено нарушений пункта 1 статьи 5 Конвенции о защите прав человека и основных свобод (в отношении второго заявителя).

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

Настоящее дело касается разгона сотрудниками полиции политического митинга активистов оппозиции, который был организован вторым заявителем и проходил в г. Москве на Болотной площади 6 мая 2012 г. (см. Постановление Европейского Суда по делу "Фрумкин против Российской Федерации" (Frumkin v. Russia) от 5 января 2016 г., жалоба N 74568/12). После данных событий оба заявителя были осуждены за участие в организации массовых беспорядков.

Первый заявитель утверждал, что позднее, в октябре 2012 года, в г. Киеве он был похищен и подвергнут жестокому обращению неустановленными лицами (предположительно представителями властей Российской Федерации, которые действовали с молчаливого согласия властей Украины). Впоследствии его принудительно доставили в Российскую Федерацию, где содержали под стражей до передачи сотрудникам Следственного комитета Российской Федерации.

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

По поводу соблюдения статей 3 и 5 Конвенции (процессуально-правовые аспекты) (первый заявитель). (a) Юрисдикция государств-ответчиков (статья 1 Конвенции). Оба государства-ответчика имели "юрисдикцию" в отношении обстоятельств, которые произошли на их соответствующих территориях. Что касается предполагаемого участия представителей Российской Федерации в операции на Украине, юрисдикционная связь с Российской Федерацией была установлена на основании власти и контроля, которые предположительно осуществляли ее представители, действовавшие за ее пределами.

(b) Существо жалобы. Поскольку отсутствовали доказательства того, что похитители действовали от имени властей Российской Федерации, или того, что власти Украины активно или пассивно участвовали в похищении, отсутствовали основания для вывода о том, что власти какого-либо из государств-ответчиков нарушили материально-правовые гарантии статей 3 и 5 Конвенции.

С другой стороны, заявитель представил доказуемый довод о похищении и жестоком обращении, который он поднял перед властями обоих государств-ответчиков. Основные факты, которые лежали в основе жалобы первого заявителя на похищение, не оспаривались властями государств-ответчиков. Однако ни одни из властей государств-ответчиков не провели эффективного расследования по его утверждениям.

(i) Власти Украины. Они изначально отказались возбуждать уголовное дело после поверхностной проверки, которая (как они ясно подтвердили) не являлась эффективным расследованием. Несмотря на то, что они позднее начали проводить расследование, его ход оставался неизвестным.

(ii) Власти Российской Федерации. Несмотря на отсутствие телесных повреждений, первый заявитель мог представить показания свидетелей, чтобы составить prima facie дело о похищении, которое, возможно, сопровождалось бесчеловечным или унижающим достоинство обращением в ходе его возвращения в Российскую Федерацию. В силу данного обстоятельства на властях Российской Федерации лежала обязанность провести расследование. Если они не могли принять какие-либо практические меры ввиду отсутствия территориальной юрисдикции, они обязаны были требовать содействия от властей Украины. Этого не было сделано. В любом случае приказ о похищении первого заявителя был предположительно отдан в Российской Федерации, и его лишение свободы и жестокое обращение с ним предположительно продолжились затем на территории Российской Федерации.

Таким образом, по делу было допущено нарушение статей 3 и 5 Конвенции в процессуально-правовом аспекте, поскольку ни власти Российской Федерации, ни власти Украины не выполнили необходимых действий для проверки достоверных утверждений первого заявителя (в той мере, в какой они относились к их соответствующей юрисдикции).

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

По делу властями обоих государств-ответчиков было допущено нарушение статей 3 и 5 Конвенции (принято единогласно).

По поводу соблюдения статьи 6 Конвенции (в отношении властей Российской Федерации). (a) Пункт 1 статьи 6 Конвенции относительно допуска в качестве свидетеля бывшего сообвиняемого, осужденного после сделки со следствием (оба заявителя). Решение о выделении в отдельное производство уголовного дела в отношении бывшего сообвиняемого (Л.) не сопровождалось оценкой противоположных интересов или получением замечаний заявителей с целью предоставления им возможности представить возражения против разъединения дел. Надежность данного свидетеля в деле заявителей была сомнительной с учетом того, что он был вынужден придерживаться показаний, которые он дал с целью добиться снижения назначенного ему наказания, когда он не был связан присягой свидетеля. Более того, законодательство Российской Федерации явно придавало силу res judicata судебным решениям, даже если они были приняты в рамках ускоренного производства. И Л., и суды Российской Федерации были явно заинтересованы в том, чтобы придерживаться выводов, сделанных в данном контексте, несмотря на отсутствие состязательности процесса.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 6 Конвенции (принято единогласно).

(b) Пункт 1 и подпункты "b" и "c" пункта 3 статьи 6 Конвенции в отношении содержания в стеклянной кабине (первый заявитель). Использование стеклянной кабины для целей безопасности не было необходимо ввиду каких-либо конкретных рисков для безопасности или соображений поддержания порядка в зале судебного заседания, но применялось автоматически к первому заявителю, поскольку в отношении него действовала мера пресечения в виде лишения свободы, и без каких-либо компенсаторных мер. Это продолжалось в течение более пяти месяцев во время судебного разбирательства в суде первой инстанции. Подобная ситуация представляла собой несоразмерное ограничение права обвиняемого на эффективное участие в производстве и получение практической и эффективной юридической помощи, и она неизбежно оказала негативное влияние на справедливость разбирательства в целом.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 6 Конвенции (принято единогласно).

(c) Пункт 1 и подпункт "b" пункта 3 статьи 6 Конвенции в отношении расписания судебных заседаний (первый заявитель). Совокупный эффект от истощения, вызванного длительными перевозками в суд и обратно в неудовлетворительных условиях и при предоставлении менее восьми часов для отдыха, повторявшимися четыре дня в неделю в течение более четырех месяцев, должен был серьезно подорвать способность первого заявителя следить за ходом производства, делать замечания и записи, а также давать инструкции адвокатам. Недостаточно внимания было уделено требованиям заявителя о составлении расписания судебных заседаний таким образом, чтобы оно не было таким интенсивным. Следовательно, первому заявителю не были предоставлены достаточные возможности для подготовки защиты, что не соответствовало требованиям справедливого судебного разбирательства и равенства сторон.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 6 Конвенции (принято единогласно).

По поводу соблюдения статьи 11 Конвенции (в отношении властей Российской Федерации). (a) Применимость. Статья 11 Конвенции не применялась к митингам, организаторы и участники которых намеревались прибегать к насилию.

(i) Первый заявитель. Первый заявитель призывал нескольких человек прорвать полицейский кордон. Свидетели подтвердили, что он намеревался это сделать. Принимая во внимание то, что прорыв кордона привел к эскалации насилия в ключевой момент публичного мероприятия и послужил началом столкновений между митингующими и сотрудниками полиции, преднамеренные действия заявителя, которые способствовали этому, выходили за пределы понятия "мирное собрание".

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

Статья 11 Конвенции не применима в настоящем деле.

(ii) Второй заявитель. Действия, которые вменялись второму заявителю (в частности, призыв начать "непрекращающуюся акцию протеста" в месте, где должен был состояться митинг, а также создание незаконного лагеря), не свидетельствовали о намерении прибегать к насилию. Ни один из свидетелей в ходе судебного разбирательства не сообщил, что второй заявитель участвовал в каких-либо насильственных действиях или призывал к ним, напротив, он настаивал на "строго мирной" форме поведения.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

Статья 11 Конвенции применима в настоящем деле.

(b) Существо жалобы (соразмерность). Осуждение второго заявителя было основано на выводе о том, что он в качестве одного из организаторов мероприятия нес ответственность за создавшуюся безвыходную ситуацию между митингующими и полицией и что, более того, проведение протеста за пределами обозначенного периметра и создание долгосрочного лагеря протеста в парке были частью их плана.

Европейский Суд пришел к выводу, что наказание, назначенное второму заявителю, было несоразмерным ввиду следующего:

- суды Российской Федерации не ответили на вопрос о том, подразумевала ли "политическая нестабильность", за которую предположительно выступал второй заявитель, элемент насилия в форме бунтов или массовых беспорядков, в отличие от пропаганды политических изменений с помощью мирных средств;

- поскольку отсутствовали доказательства того, что второй заявитель подстрекал некоторых протестующих к совершению насильственных действий, сам по себе тот факт, что он был одним из организаторов мероприятия, не являлся достаточным основанием для привлечения его к ответственности за действия присутствующих; кроме того, в решениях судов отсутствовала оценка той степени, в которой сами власти способствовали ухудшению мирного характера собрания;

- назначенное второму заявителю наказание было строгим (более четырех лет лишения свободы), и его сдерживающий эффект скорее усиливался не только тем фактом, что оно было направлено на известную публичную фигуру, но и масштабами дела, которое получило широкую огласку в средствах массовой информации.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 11 Конвенции в отношении второго заявителя (принято единогласно).

Европейский Суд также единогласно постановил, что по делу властями Российской Федерации были допущены нарушения пункта 3 статьи 5 Конвенции в отношении обоих заявителей (содержание под стражей, домашний арест), и что по делу не было допущено нарушения пункта 1 статьи 5 Конвенции в отношении второго заявителя (домашний арест). Кроме того, Европейский Суд единогласно решил, что по делу властями Российской Федерации были допущены нарушения статьи 8 Конвенции в отношении первого заявителя (перевод в отдаленное учреждение и отказ в разрешении навестить больную мать или присутствовать на ее похоронах впоследствии), а также статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции в отношении второго заявителя (изъятие имущества).

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции (компенсация морального вреда) Европейский Суд постановил, что в отношении нарушений статей:

(i) 3, 5 и 8 Конвенции и статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции:

- власти Украины обязаны выплатить 4 000 евро первому заявителю;

- власти Российской Федерации обязаны выплатить 11 000 и 9 000 евро первому и второму заявителям соответственно;

(ii) 6 и 11 Конвенции, что отсутствует необходимость присуждения дополнительных сумм, поскольку законодательство Российской Федерации предусматривает возможность пересмотра дела.

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3352-razvozzhayev-protiv-rossiyskoy-federatsii-i-ukrainy-i-udaltsov-protiv-rossiyskoy-federatsii .

 

 

The ECHR judgment of November 19, 2019 in the case of Razvozzhayev v. The Russian Federation and Ukraine and Udaltsov v. The Russian Federation (application No. 75734/12 and two other applications).

In 2012, the applicants were assisted in preparing applications. Subsequently, the applications were consolidated and communicated by the Russian Federation.

The case successfully examined applications of conviction for organizing riots after clashes during a demonstration without sufficient verification of their own actions and intentions of the organizers. The case violated the requirements of Article 3, paragraph 3 of Article 5, Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (in respect of both applicants), Article 8 of the Convention (in respect of the first applicant), Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention, Article 11 Convention (in respect of the second applicant). There are no violations of Article 5 § 1 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (in respect of the second applicant).


Circumstances of the case


The present case concerns the dispersal by the police of a political rally of opposition activists organized by the second applicant and held in Moscow on Bolotnaya Square on May 6, 2012 (see Frumkin v. Russia, European Court judgment) dated January 5, 2016, complaint No. 74568/12). After these events, both applicants were convicted of participating in the organization of the riots.

The first applicant alleged that later, in October 2012, in Kiev he was abducted and ill-treated by unidentified persons (allegedly representatives of the Government of the Russian Federation, who acted with the tacit consent of the Ukrainian authorities). Subsequently, he was forcibly taken to the Russian Federation, where he was detained until he was transferred to the Investigative Committee of the Russian Federation.


QUESTIONS OF LAW


As regards compliance with Articles 3 and 5 of the Convention (procedural and legal aspects) (first applicant). (a) The jurisdiction of the respondent States (Article 1 of the Convention). Both respondent states had “jurisdiction” in respect of circumstances that occurred in their respective territories. As regards the alleged participation of representatives of the Russian Federation in the operation in Ukraine, a jurisdictional relationship with the Russian Federation was established on the basis of power and control, which was allegedly carried out by its representatives operating outside its borders.

(b) Merits. Since there was no evidence that the abductors acted on behalf of the authorities of the Russian Federation, or that the authorities of Ukraine actively or passively participated in the abduction, there was no reason to conclude that the authorities of any of the respondent States violated the substantive guarantees of Articles 3 and 5 of the Convention.

On the other hand, the applicant submitted a demonstrable argument about the abduction and ill-treatment, which he raised before the authorities of both respondent states. The main facts underlying the first applicant's complaint about the abduction were not disputed by the Government. However, none of the authorities of the respondent States conducted an effective investigation into his allegations.

(i) The Government of Ukraine. They initially refused to institute criminal proceedings after a surface audit, which (as they clearly confirmed) was not an effective investigation. Despite the fact that they later launched an investigation, his progress remained unknown.

(ii) The Government of the Russian Federation. Despite the absence of bodily harm, the first applicant could have submitted witness statements to compose a prima facie case of the abduction, which might have been accompanied by inhuman or degrading treatment during his return to the Russian Federation. By virtue of this circumstance, the authorities of the Russian Federation were under an obligation to conduct an investigation. If they could not take any practical measures due to the lack of territorial jurisdiction, they were obliged to demand assistance from the Ukrainian authorities. This has not been done. In any case, the abduction of the first applicant was allegedly given in the Russian Federation, and his deprivation of liberty and ill-treatment allegedly continued thereafter on the territory of the Russian Federation.

Thus, in the case there was a violation of Articles 3 and 5 of the Convention in the procedural and legal aspect, since neither the authorities of the Russian Federation nor the authorities of Ukraine took the necessary steps to verify the reliable allegations of the first applicant (to the extent that they related to their respective jurisdictions).


RESOLUTION


In the case, the authorities of both respondent states violated Articles 3 and 5 of the Convention (adopted unanimously).

Regarding compliance with Article 6 of the Convention (as regards the authorities of the Russian Federation). (a) Article 6 § 1 of the Convention regarding the admission as a witness of a former co-accused convicted after a transaction with an investigation (both applicants). The decision to separate the criminal proceedings in respect of the former co-accused (L.) was not accompanied by an assessment of opposing interests or the receipt of the applicants' comments in order to provide them with the opportunity to submit objections to the separation of cases. The reliability of this witness in the applicants' case was questionable given that he had to adhere to the testimony he had given in order to reduce his sentence when he was not bound by the oath of the witness. Moreover, the legislation of the Russian Federation clearly made res judicata effective for judicial decisions, even if they were adopted as part of expedited proceedings. Both L. and the courts of the Russian Federation were clearly interested in adhering to the conclusions reached in this context, despite the absence of an adversarial process.


RESOLUTION


In the case there was a violation of the requirements of Article 6 of the Convention (adopted unanimously).

(b) Paragraph 1 and subparagraphs “b” and “c” of Article 6 § 3 of the Convention in relation to detention in a glass cabin (first applicant). The use of a glass cabin for security purposes was not necessary due to any specific security risks or considerations of maintaining order in the courtroom, but was applied automatically to the first applicant, since he was subjected to a preventive measure in the form of imprisonment, and without any countervailing measures. This went on for more than five months during the trial in the trial court. This situation constituted a disproportionate restriction on the right of the accused to participate effectively in the proceedings and receive practical and effective legal assistance, and it inevitably had a negative impact on the fairness of the proceedings as a whole.


RESOLUTION


In the case there was a violation of the requirements of Article 6 of the Convention (adopted unanimously).

(c) Paragraph 1 and subparagraph “b” of paragraph 3 of Article 6 of the Convention in relation to the timetable for the hearings (first applicant). The cumulative effect of the exhaustion caused by lengthy transportation to and from court under unsatisfactory conditions and the provision of less than eight hours of rest, repeated four days a week for more than four months, was to seriously undermine the first applicant's ability to monitor the proceedings, make comments and notes, and give instructions to lawyers. Not enough attention was paid to the applicant's requirements for scheduling court hearings in such a way that it was not so intense. Consequently, the first applicant was not given sufficient opportunity to prepare a defense, which did not meet the requirements of a fair trial and equality of arms.


RESOLUTION


In the case there was a violation of the requirements of Article 6 of the Convention (adopted unanimously).

Regarding compliance with Article 11 of the Convention (in relation to the authorities of the Russian Federation). (a) Applicability. Article 11 of the Convention did not apply to rallies whose organizers and participants intended to resort to violence.

(i) The first applicant. The first applicant urged several people to break through the police cordon. Witnesses confirmed that he intended to do so. Given that the breakthrough of the cordon led to an escalation of violence at a key moment of the public event and triggered clashes between the protesters and the police, the applicant's deliberate actions that contributed to this went beyond the concept of “peaceful assembly”.


RESOLUTION


Article 11 of the Convention is not applicable in the present case.

(ii) The second applicant. The actions that were imputed to the second applicant (in particular, the call to start an “ongoing protest rally" at the place where the rally was to take place, as well as the creation of an illegal camp), did not indicate an intention to resort to violence. None of the witnesses in the course of the trial reported that the second applicant had participated in any violent acts or called for them; on the contrary, he insisted on a “strictly peaceful” form of behavior.


RESOLUTION


Article 11 of the Convention is applicable in the present case.

(b) Merits (proportionality). The second applicant’s conviction was based on the conclusion that he, as one of the organizers of the event, was responsible for the hopeless situation between the protesters and the police and that, moreover, holding a protest outside the designated perimeter and creating a long-term protest camp in the park were part of them plan.

The Court concludes that the punishment imposed on the second applicant was disproportionate in view of the following:

- the courts of the Russian Federation did not answer the question of whether the “political instability”, which the second applicant allegedly advocated, meant an element of violence in the form of riots or riots, as opposed to propagating political changes through peaceful means;

- since there was no evidence that the second applicant incited some protesters to commit violent acts, the mere fact that he was one of the organizers of the event was not a sufficient basis for holding him accountable for the actions of those present; in addition, the court decisions did not assess the extent to which the authorities themselves contributed to the deterioration of the peaceful nature of the assembly;

- the punishment imposed on the second applicant was severe (more than four years in prison), and his deterrent effect was rather enhanced not only by the fact that it was directed at a well-known public figure, but also by the scale of the case, which received wide publicity in the media.


RESOLUTION


There was a violation of Article 11 of the Convention in respect of the second applicant (accepted unanimously).

The Court also unanimously decided that in the case the authorities of the Russian Federation violated Article 5 § 3 of the Convention in respect of both applicants (detention, house arrest) and that there was no violation of Article 5 § 1 of the Convention in respect of the second applicant (House arrest). In addition, the Court unanimously decided that the authorities of the Russian Federation had violated Article 8 of the Convention in respect of the first applicant (transfer to a remote institution and refusal of permission to visit a sick mother or attend her funeral subsequently), as well as Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention in respect of the second applicant (seizure of property).


COMPENSATION


In applying Article 41 of the Convention (non-pecuniary damage), the Court finds that in respect of violations of the articles:

(i) 3, 5 and 8 of the Convention and Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention:

- the Ukrainian authorities are required to pay 4,000 euros to the first applicant;

- the authorities of the Russian Federation are obliged to pay 11,000 and 9,000 euros to the first and second applicants respectively;

(ii) 6 and 11 of the Convention, that there is no need to award additional amounts, since the legislation of the Russian Federation provides for the possibility of reviewing the case.


Source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3351-razvozzhayev-v-the-russian-federation-and-ukraine-and-udaltsov-v-the-russian-federation .

 

 

Постанова ЄСПЛ від 19 листопада 2019 року по справі "Развозжаєв Леонід Михайлович (Razvozzhayev) проти Російської Федерації та України і Удальцов (Udaltsov) проти Російської Федерації" (заява N 75734/12 і дві інші заяви).

У 2012 році заявникам було надано допомогу в підготовці заяв. Згодом заяви були об'єднані і комунікувати Російської Федерації.

У справі успішно розглянуті скарги на осуд за організацію масових заворушень після зіткнень в ході демонстрації без достатньої перевірки власних дій і намірів організаторів. У справі допущено порушення вимог статті 3, пункту 3 статті 5, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (щодо обох заявників), статті 8 Конвенції (щодо першого заявника), статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції, статті 11 Конвенції (щодо другого заявника). У справі не допущено порушень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (щодо другого заявника).


ОБСТАВИНИ СПРАВИ


Ця справа стосується розгону співробітниками поліції політичного мітингу активістів опозиції, який був організований другим заявником і проходив в м Москві на Болотній площі 6 травня 2012 року (див. Рішення у справі "Фрумкін проти Російської Федерації" (Frumkin v. Russia) від 5 січня 2016 р скарга N 74568/12). Після цих подій обидва заявника було засуджено за участь в організації масових заворушень.

Перший заявник стверджував, що пізніше, в жовтні 2012 року, в м.Києві він був викрадений і підданий жорстокому поводженню невстановленими особами (імовірно представниками влади Російської Федерації, які діяли з мовчазної згоди влади України). Згодом його примусово доставили в Російську Федерацію, де утримували під вартою до передачі співробітникам Слідчого комітету Російської Федерації.


ПИТАННЯ ПРАВА


З приводу дотримання статей 3 і 5 Конвенції (процесуально-правові аспекти) (перший заявник). (A) Юрисдикція держав-відповідачів (стаття 1 Конвенції). Обидві держави-відповідача мали "юрисдикцію" щодо обставин, які відбулися на їх відповідних територіях. Що стосується передбачуваної участі представників Російської Федерації в операції на Україні, юрисдикционная зв'язок з Російською Федерацією була встановлена ​​на підставі влади і контролю, які, ймовірно, здійснювали її представники, які діяли за її межами.

(B) Істота скарги. Оскільки відсутні докази того, що викрадачі діяли від імені влади Російської Федерації, або того, що влада України активно або пасивно брали участь у викраденні, були відсутні підстави для висновку про те, що влада будь-якого з держав-відповідачів порушили матеріально-правові гарантії статей 3 і 5 Конвенції.

З іншого боку, заявник представив доказовий аргумент про викрадення і жорстокого поводження, який він підняв перед владою обох держав-відповідачів. Основні факти, які лежали в основі скарги першого заявника на викрадення, чи не оскаржувалися владою держав-відповідачів. Однак жодні з влади держав-відповідачів не провела ефективного розслідування за його твердженнями.

(I) Влада України. Вони спочатку відмовилися порушувати кримінальну справу після поверхневої перевірки, яка (як вони ясно підтвердили) не була ефективним розслідуванням. Незважаючи на те, що вони пізніше почали проводити розслідування, його хід залишався невідомим.

(Ii) Влада Російської Федерації. Незважаючи на відсутність тілесних ушкоджень, перший заявник міг уявити свідчення свідків, щоб скласти prima facie справу про викрадення, яке, можливо, супроводжувалося нелюдським або принижуючим гідність поводження в ході його повернення в Російську Федерацію. Через цю обставину на владі Російської Федерації лежала обов'язок провести розслідування. Якщо вони не могли прийняти будь-які практичні заходи через відсутність територіальної юрисдикції, вони зобов'язані були вимагати сприяння від влади України. Цього не було зроблено. У будь-якому випадку наказ про викрадення першого заявника був імовірно відданий в Російській Федерації, і його позбавлення волі і жорстоке поводження з ним імовірно продовжилися потім на території Російської Федерації.

Таким чином, у справі було допущено порушення статей 3 і 5 Конвенції в процесуально-правовому аспекті, оскільки ні влади Російської Федерації, ні влада України не виконали необхідних дій для перевірки достовірних тверджень першого заявника (в тій мірі, в якій вони ставилися до їх відповідної юрисдикції).


ПОСТАНОВА


У справі владою обох держав-відповідачів було допущено порушення статей 3 і 5 Конвенції (прийнято одноголосно).

З приводу дотримання статті 6 Конвенції (щодо влади Російської Федерації). (A) Пункт 1 статті 6 Конвенції щодо допуску в якості свідка колишнього сообвіняемого, засудженого після угоди зі слідством (обидва заявника). Рішення про виділення в окреме провадження кримінальної справи стосовно колишнього сообвіняемого (Л.) не супроводжувалося оцінкою протилежних інтересів або отриманням зауважень заявників з метою надання їм можливості подати заперечення проти роз'єднання справ. Надійність даного свідка у справі заявників була сумнівною з урахуванням того, що він був змушений дотримуватися показань, які він дав з метою домогтися зниження призначеного йому покарання, коли він не був пов'язаний присягою свідка. Більш того, законодавство Російської Федерації явно надавало силу res judicata судовими рішеннями, навіть якщо вони були прийняті в рамках прискореного виробництва. І Л., і суди Російської Федерації були явно зацікавлені в тому, щоб дотримуватися висновків, зроблених в даному контексті, незважаючи на відсутність змагальності процесу.


ПОСТАНОВА


У справі було допущено порушення вимог статті 6 Конвенції (прийнято одноголосно).

(B) Пункт 1 і підпункти "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо змісту в скляній кабіні (перший заявник). Використання скляної кабіни для цілей безпеки не було необхідно з огляду на будь-яких конкретних ризиків для безпеки або міркувань підтримання порядку в залі судового засідання, але застосовувалося автоматично до першого заявнику, оскільки відносно нього діяла запобіжний захід у вигляді позбавлення волі, і без будь-яких компенсаторних заходів. Це тривало протягом більше п'яти місяців під час судового розгляду в суді першої інстанції. Подібна ситуація була невідповідне обмеження права обвинуваченого на ефективну участь у виробництві та отримання практичної та ефективної юридичної допомоги, і вона неминуче негативно вплинула на справедливість розгляду в цілому.


ПОСТАНОВА


У справі було допущено порушення вимог статті 6 Конвенції (прийнято одноголосно).

(C) Пункт 1 і підпункт "b" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо розкладу судових засідань (перший заявник). Сукупний ефект від виснаження, викликаного тривалими перевезеннями в суд і назад в незадовільних умовах і при наданні менше восьми годин для відпочинку, повторявшимися чотири дні в тиждень протягом більше чотирьох місяців, повинен був серйозно підірвати здатність першого заявника стежити за ходом виробництва, робити зауваження і записи, а також давати інструкції адвокатам. Недостатньо уваги було приділено вимогам заявника про складання розкладу судових засідань таким чином, щоб воно не було таким інтенсивним. Отже, першому заявнику не було надано достатні можливості для підготовки захисту, що не відповідало вимогам справедливого судового розгляду і рівності сторін.


ПОСТАНОВА


У справі було допущено порушення вимог статті 6 Конвенції (прийнято одноголосно).

З приводу дотримання статті 11 Конвенції (щодо влади Російської Федерації). (A) Застосування. Стаття 11 Конвенції не застосовувалася до мітингів, організатори і учасники яких мали намір вдаватися до насильства.

(I) Перший заявник. Перший заявник закликав кількох людей прорвати поліцейський кордон. Свідки підтвердили, що він мав намір це зробити. Беручи до уваги те, що прорив кордону призвів до ескалації насильства в ключовий момент публічного заходу і послужив початком зіткнень між мітингувальниками і співробітниками поліції, навмисні дії заявника, які сприяли цьому, виходили за межі поняття "мирне зібрання".


ПОСТАНОВА


Стаття 11 Конвенції не може бути застосована в цій справі.

(Ii) Другий заявник. Дії, які ставилися другого заявнику (зокрема, заклик почати "безперервну акцію протесту" в місці, де повинен був відбутися мітинг, а також створення незаконного табору), що не свідчили про намір вдаватися до насильства. Жоден зі свідків у ході судового розгляду не повідомила, що другий заявник брав участь у будь-яких насильницьких діях або закликав до них, навпаки, він наполягав на "строго мирної" формі поведінки.


ПОСТАНОВА


Стаття 11 Конвенції може бути застосована в цій справі.

(B) Істота скарги (відповідність). Засудження другого заявника було засноване на висновку про те, що він в якості одного з організаторів заходу відповідав за нинішню безвихідну ситуацію між мітингувальниками і поліцією і що, більш того, проведення протесту за межами позначеного периметра і створення довгострокового табору протесту в парку були частиною їх плану.

Європейський Суд прийшов до висновку, що покарання, призначене другого заявнику, було невідповідним через наступного:

- суди Російської Федерації не відповіли на питання про те, мала на увазі чи "політична нестабільність", за яку імовірно виступав другий заявник, елемент насильства в формі бунтів або масових заворушень, на відміну від пропаганди політичних змін за допомогою мирних засобів;

- оскільки були відсутні докази того, що другий заявник підбурював деяких протестуючих до вчинення насильницьких дій, сам по собі той факт, що він був одним з організаторів заходу, не був достатньою підставою для притягнення його до відповідальності за дії присутніх; крім того, в рішеннях судів була відсутня оцінка тій мірі, в якій сама влада сприяли погіршенню мирного характеру зборів;

- призначений другим заявнику покарання було суворим (більше чотирьох років позбавлення волі), і його стримуючий ефект швидше посилювався не тільки тим фактом, що воно було направлено на відому публічну фігуру, але і масштабами справи, яке отримало широкого розголосу в засобах масової інформації.


ПОСТАНОВА


У справі було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції щодо другого заявника (прийнято одноголосно).

Європейський Суд також одноголосно ухвалив, що у справі владою Російської Федерації були допущені порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо обох заявників (утримання під вартою, домашній арешт), і що у справі не було допущено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо другого заявника (домашній арешт). Крім того, Європейський Суд одноголосно вирішив, що у справі владою Російської Федерації були допущені порушення статті 8 Конвенції щодо першого заявника (переклад в віддалене установа і відмова в дозволі відвідати хвору матір або бути присутнім на її похороні згодом), а також статті 1 Першого протоколу N 1 до Конвенції щодо другого заявника (вилучення майна).


КОМПЕНСАЦІЯ


В порядку застосування статті 41 Конвенції (компенсація моральної шкоди) Європейський Суд постановив, що стосовно порушень статей:

(I) 3, 5 і 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу N 1 до Конвенції:

- влади України зобов'язані виплатити 4 000 євро першому заявникові;

- влади Російської Федерації зобов'язані виплатити 11 000 і 9 000 євро першому і другому заявникам відповідно;

(Ii) 6 і 11 Конвенції, що відсутня необхідність присудження додаткових сум, оскільки законодавство Російської Федерації передбачає можливість перегляду справи.


Джерело публікації: https://espchhelp.ru/blog/3350-razvozzhayev-leonid-mykhaylovych-proty-rosiyskoyi-federatsiyi-ta-ukrayiny-i-udaltsov-proty-rosiyskoyi-federatsiyi .

 

 

Постановление ЕСПЧ от 12 ноября 2019 года по делу "Адамчо (Adamco) против Словакии" (жалоба N 45084/14).

 

В 2014 году заявителю была оказана помощь в подготовке жалобы. Впоследствии жалоба была коммуницирована Словакии.

 

По делу успешно рассмотрена жалоба на осуждение лица, в значительной степени основанное на показаниях сообщника, полученных в результате сделки последнего со следствием, без надлежащей проверки. По делу допущено нарушение требований статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

 

 

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

 

 

Заявитель был осужден за убийство в контексте организованной преступности. В судах Словакии он безуспешно жаловался на то, что (i) замечания стороны обвинения в отношении его апелляционной жалобы и апелляционная жалоба стороны обвинения по вопросам права не были ему вручены и (ii) что его осуждение было основано на показаниях свидетеля М., которого обвинение уговорило дать ложные показания против заявителя в обмен на избежание привлечения к ответственности.

 

События, касавшиеся последней жалобы, развивались следующим образом:

 

- до осуждения заявителя: (i) М. было предъявлено обвинение в убийстве О.; М. содержался под стражей в связи с данным обвинением, но был освобожден, а обвинение по данному факту было снято, когда он изменил свою версию событий, чтобы уличить заявителя; (ii) выдвижение против М. обвинения, касавшегося соучастия в убийстве К., было временно приостановлено;

 

- после осуждения заявителя (но до рассмотрения жалобы по вопросам права): (i) в отношении М. было возбуждено уголовное дело по обвинению в лжесвидетельстве, но постановление о возбуждении уголовного дела было отменено; (ii) М. было предъявлено официальное обвинение в убийстве К., но уголовное преследование в отношении М. было окончательно прекращено.

 

Доводы заявителя с целью оспорить надежность М. как свидетеля в судах Словакии были рассмотрены только судом второй инстанции (кассационный суд и Конституционный суд Словакии не ответили на них). Суд второй инстанции установил, что, (i) изменив свои показания по уголовному делу заявителя, М. лишь обличил как себя, так и заявителя и не добился каких-либо преимуществ, поскольку производство по его уголовному делу об убийстве К. было лишь приостановлено, и что (ii) показания М. подтверждались другими обвинительными доказательствами.

 

 

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

 

 

По поводу соблюдения статьи 6 Конвенции. По нижеследующим причинам Европейский Суд пришел к выводу, что ввиду важности показаний М. для рассмотрения судом уголовного дела заявителя их использование в суде не сопровождалось соответствующими гарантиями обеспечения общей справедливости производства.

 

(a) Значение спорных доказательств. Другие доказательства против заявителя были косвенными и являлись частью единого целого, только если они рассматривались во взаимосвязи с прямыми доказательствами - показаниями М. Следовательно, изменение последним своих показаний могло рассматриваться как решающий момент судебного разбирательства.

 

(b) Преимущества, которые получил М. в различных производствах. Во-первых, внутригосударственные суды не проверили довод заявителя со ссылкой на его фактические основания целиком. Из того, как развивались события, следовало, что во время осуждения заявителя и рассмотрения его апелляционной жалобы преимущества, которые М. предположительно получил в обмен на уличавшие заявителя показания, состояли в следующем: (i) с М. было снято обвинение в убийстве О., уголовное дело было прекращено, а М. был освобожден из-под стражи на время судебного разбирательства по этому делу, и (ii) предъявление обвинения в убийстве К. было приостановлено. Однако суд второй инстанции ограничился проверкой преимуществ, которые М. получил в ходе того же процесса (по факту убийства К.). Любые преимущества, которые он мог получить в контексте преследования за убийство О., не были приняты во внимание. Однако остается факт того, что после того, как М. изменил свою версию событий, обвинение было с него снято, расследование прекращено, и он был освобожден на время суда. Ни один из судов не выразил своего отношения к данным обстоятельствам.

 

Во-вторых, вывод судов Словакии о том, что М. не получил каких-либо преимуществ, противоречил дальнейшему развитию событий: (i) отмена постановления о возбуждении уголовного дела по подозрению в лжесвидетельстве и (ii) прекращение уголовного преследования за убийство К., решение о котором было принято явно и специально в обмен на его показания. Конечно, все это произошло после завершения судебного разбирательства по делу заявителя. Однако в ходе последнего преследование М. за убийство К. уже было приостановлено. Это было предварительным действием для полного прекращения уголовного преследования М.

 

В-третьих, решения о предоставлении М. преимуществ принимались органами прокуратуры, которая в Словакии организована как единая иерархизированная структура. Это предполагало определенную степень координации, что в настоящем деле предполагало и участие одного и того же прокурора в различных производствах. Предварительное преимущество, которого М. добился во время судебного разбирательства по делу заявителя, не могло рассматриваться отдельно от общего преимущества, которое он получил в связи с преследованием по его собственному уголовному делу об убийстве К. в обмен на показания, данные против заявителя.

 

В-четвертых, также не было уделено особого внимания тому факту, что показания М. исходили от свидетеля, который, по его же словам, сам участвовал в совершении преступления, в то время как предоставленное ему преимущество выходило за рамки простого снижения срока наказания или финансовых выгод и фактически приводило к избежанию ответственности за такое преступление, как убийство.

 

В-пятых, сделка М. со следствием в деле заявителя не была предметом надлежащего судебного контроля. Контроль со стороны суда второй инстанции был не соответствующим, а вышестоящие суды не рассмотрели довод заявителя. Кроме того, все решения, касавшиеся уголовного преследования М., были приняты исключительно органами прокуратуры без какого-либо элемента судебного контроля.

 

Европейский Суд также пришел к выводу, что невручение заявителю возражений органов прокуратуры по его апелляционной жалобе и апелляционной жалобе по вопросам права нарушило право заявителя на справедливое судебное разбирательство.

 

 

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

 

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 6 Конвенции (принято единогласно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

 

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции. Европейский Суд присудил заявителю 5 000 евро в качестве компенсации морального вреда, требование о возмещении материального ущерба было отклонено.

 

 

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3349-adamcho-protiv-slovakii .

 

 

 

 

 

ECHR judgment of 12 November 2019 in the case of Adamco v. Slovakia (application No. 45084/14).

 

In 2014, the applicant was assisted in preparing the application. Subsequently, the application was communicated to Slovakia.

 

In the case, an application was successfully examined regarding the conviction of a person, largely based on the testimony of an accomplice obtained as a result of the latter’s transaction with the investigation, without proper verification. The case has violated the requirements of Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

 


Circumstances of the case

 


The applicant was convicted of murder in the context of organized crime. In the courts of Slovakia, he unsuccessfully complained that (i) the comments of the prosecution regarding his appeal and the appeal of the prosecution were not presented to him and (ii) that his conviction was based on the testimony of witness M., whom the prosecution persuaded to give false evidence against the applicant in exchange for avoiding prosecution.

 

The events concerning the last complaint developed as follows:

 

- pending conviction of the applicant: (i) M. was charged with the murder of O .; M. was detained in connection with this charge, but was released, and the charge on this fact was dropped when he changed his version of events in order to convict the applicant; (ii) the charges against M. of complicity in the murder of K. were temporarily suspended;

 

- after convicting the applicant (but before considering the complaint on legal issues): (i) a criminal case was opened against M. on charges of perjury, but the decision to institute criminal proceedings was canceled; (ii) M. was formally charged with the murder of K., but the criminal prosecution of M. was finally dropped.

 

The applicant's arguments in order to challenge M.'s reliability as a witness in the courts of Slovakia were examined only by a court of second instance (the cassation court and the Constitutional Court of Slovakia did not answer them). The second-instance court found that, (i) changing his testimony in the applicant’s criminal case, M. only convicted both himself and the applicant and did not achieve any advantages, since the criminal proceedings on his murder of K. were only suspended, and that (ii) M.'s testimony was supported by other indictment.

 


QUESTIONS OF LAW

 


Regarding compliance with article 6 of the Convention. For the following reasons, the Court concluded that, in view of the importance of M.'s testimony for the court to examine the applicant’s criminal case, their use in court was not accompanied by appropriate guarantees to ensure the general fairness of the proceedings.

 

(a) The value of the contentious evidence. Other evidence against the applicant was indirect and was part of the whole, only if they were examined in conjunction with direct evidence - the testimony of M. Therefore, the last change in his testimony could be seen as a decisive moment in the trial.

 

(b) The benefits M. received in various industries. Firstly, the domestic courts did not verify the applicant's argument in full with reference to his factual grounds. From the development of the events, it followed that, during the conviction of the applicant and the consideration of his appeal, the advantages that M. allegedly received in exchange for the incriminating evidence of the applicant consisted of the following: (i) the charge of O's murder was dropped from M. , the criminal case was dismissed, and M. was released from custody pending trial in the case, and (ii) the charge of K.'s murder was suspended. However, the court of second instance limited itself to checking the advantages that M. received in the course of the same process (upon the murder of K.). Any advantages that he could have gained in the context of the prosecution for the murder of O. were not taken into account. However, the fact remains that after M. changed his version of the events, the charge was dropped from him, the investigation was terminated, and he was released during the trial. None of the courts expressed their attitude to these circumstances.

 

Secondly, the conclusion of the Slovak courts that M. did not receive any advantages contradicted the further development of events: (i) the cancellation of the decision to institute criminal proceedings on suspicion of perjury and (ii) the termination of the criminal prosecution for the murder of K., a decision which was made explicitly and specifically in exchange for his testimony. Of course, all this happened after the completion of the trial in the applicant’s case. However, during the latter, the prosecution of M. for the murder of K. was already suspended. This was a preliminary step in ending the criminal prosecution of M.

 

Thirdly, decisions on granting M. the advantages were taken by the prosecution authorities, which in Slovakia are organized as a single hierarchical structure. This implied a certain degree of coordination, which in the present case also involved the participation of the same prosecutor in various proceedings. The preliminary advantage that M. obtained during the applicant’s trial could not be considered separately from the general advantage that he received in connection with the prosecution in his own criminal case of the murder of K. in exchange for evidence against the applicant.

 

Fourthly, no particular attention was paid to the fact that M.’s testimony came from a witness who, according to him, himself participated in the commission of the crime, while the advantage granted to him went beyond simply reducing the sentence or financial benefits and in fact led to the avoidance of responsibility for such a crime as murder.

 

Fifthly, M.’s transaction with the investigation in the applicant’s case was not subject to proper judicial review. The control by the second-instance court was not appropriate, and the higher courts did not consider the applicant's argument. In addition, all decisions regarding the criminal prosecution of M. were taken solely by the prosecution authorities without any element of judicial control.

 

The Court also concluded that the failure to submit to the applicant the objections of the prosecution authorities on his appeal and legal appeal had violated the applicant’s right to a fair trial.

 


RESOLUTION

 


In the case there was a violation of the requirements of Article 6 of the Convention (adopted unanimously).

 


COMPENSATION

 


In application of Article 41 of the Convention. The Court awarded the applicant EUR 5,000 in respect of non-pecuniary damage; the claim for pecuniary damage was rejected.

 


Source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3348-adamco-v-slovakia .

 

 

 

 

 

Rozsudok ESĽP z 12. novembra 2019 v prípade Adamco proti Slovensku (sťažnosť č. 45084/14).

 

V roku 2014 bol žiadateľovi pomoc pri príprave sťažnosti. Následne bola sťažnosť oznámená Slovensku.

 

V takom prípade bola sťažnosť úspešne preskúmaná v súvislosti s odsúdením osoby, a to do značnej miery na základe svedectva o spolupáchateľovi získanom v dôsledku transakcie tejto osoby pri vyšetrovaní, bez riadneho overenia. Prípad porušil požiadavky článku 6 Dohovoru o ochrane ľudských práv a základných slobôd.

 


Okolnosti prípadu

 


Sťažovateľ bol v súvislosti s organizovaným zločinom usvedčený z vraždy. Na súdoch Slovenska neúspešne namietal, že (i) pripomienky prokuratúry týkajúce sa jeho odvolania a odvolania proti nemu neboli predložené, a (ii) že jeho odsúdenie bolo založené na výpovedi svedka M., ktorého bolo stíhaním presvedčený, aby poskytol nepravdivé dôkazy proti žiadateľovi výmenou za zabránenie trestnému stíhaniu.

 

Udalosti týkajúce sa poslednej sťažnosti sa vyvíjali takto:

 

- do odsúdenia sťažovateľa: i) M. bol obvinený z vraždy O.; M. bol v súvislosti s týmto obvinením zadržaný, ale bol prepustený a obvinenie z tejto skutočnosti bolo zrušené, keď zmenil svoju verziu udalostí, aby odsúdil sťažovateľa; ii) obvinenia proti M. spoluviny pri vražde K. boli dočasne pozastavené;

 

- po odsúdení žiadateľa (ale pred posúdením sťažnosti týkajúcej sa právnych otázok): i) bolo proti M. za začatie trestného konania začaté trestné stíhanie pre krivú prísahu, ale rozhodnutie o začatí trestného konania bolo zrušené; (ii) M. bol formálne obvinený z vraždy K., ale trestné stíhanie M. bolo nakoniec zrušené.

 

Tvrdenia sťažovateľa na spochybnenie dôveryhodnosti M. ako svedka na súdoch Slovenska preskúmal iba súd druhej inštancie (kasačný súd a Ústavný súd SR na ne neodpovedali). Súd prvého stupňa zistil, že (i) po zmene svedectva v trestnom prípade sťažovateľa M. odsúdil iba seba, ako aj sťažovateľa, a nezískal žiadne výhody, keďže trestné konanie týkajúce sa jeho vraždy K. bolo pozastavené, a že (ii) M. svedectvo bolo podporené iným obvinením.

 


OTÁZKY PRÁVA

 


Pokiaľ ide o súlad s článkom 6 dohovoru. Z týchto dôvodov Súdny dvor dospel k záveru, že vzhľadom na dôležitosť výpovede M. pre súd, aby preskúmal trestný prípad sťažovateľa, ich použitie na súde nebolo sprevádzané primeranými zárukami na zabezpečenie všeobecnej spravodlivosti konania.

 

a) Hodnota sporných dôkazov. Ďalšie dôkazy proti sťažovateľovi boli nepriame a boli súčasťou celku, iba ak boli preskúmané v spojení s priamymi dôkazmi - svedectvo M. Preto poslednú zmenu jeho svedectva bolo možné považovať za rozhodujúci okamih v konaní.

 

b) Výhody, ktoré M. získal v rôznych priemyselných odvetviach. Po prvé, vnútroštátne súdy neoverili tvrdenie žalobcu v celom rozsahu s ohľadom na jeho skutkové dôvody. Z vývoja udalostí vyplývalo, že počas odsúdenia žiadateľa a posudzovania jeho odvolania výhody, ktoré M. údajne získal výmenou za svedčiace dôkazy žalobcu, spočívali v týchto skutočnostiach: i) obvinenie z vraždy O bolo od M. , trestné konanie bolo zamietnuté a M. bol prepustený z väzby až do súdneho konania vo veci a ii) obvinenie z vraždy K. bolo pozastavené. Súd druhej inštancie sa však obmedzil na overenie výhod, ktoré M. získal v rámci toho istého procesu (po vražde K.). Nezohľadnili sa žiadne výhody, ktoré mohol získať v súvislosti s trestným stíhaním za vraždu O. Faktom však zostáva, že potom, čo M. zmenil svoju verziu udalostí, obvinenie bolo odňaté, vyšetrovanie bolo ukončené a počas procesu bol prepustený. Žiadny zo súdov nevyjadril svoj postoj k týmto okolnostiam.

 

Po druhé, záver slovenských súdov, že M. nezískal žiadne výhody, bol v rozpore s ďalším vývojom udalostí: i) zrušenie rozhodnutia o začatí trestného konania pre podozrenie na krivú prísahu a ii) ukončenie trestného stíhania za vraždu K., rozhodnutie, ktoré bolo prijaté výslovne a konkrétne výmenou za jeho svedectvo. To všetko sa samozrejme stalo po ukončení súdneho konania v prípade žiadateľa. Počas tohto posledného obdobia však bolo trestné stíhanie M. za vraždu K. už pozastavené. Bol to predbežný krok k ukončeniu trestného stíhania M.

 

Po tretie, rozhodnutia o udelení výhod M. boli prijaté prokuratúrami, ktoré sú na Slovensku organizované ako jedna hierarchická štruktúra. Z toho vyplýva určitá miera koordinácie, ktorá v tomto prípade znamenala aj účasť toho istého prokurátora na rôznych konaniach. Predbežnú výhodu, ktorú M. získal počas procesu sťažovateľa, nemožno posudzovať oddelene od všeobecnej výhody, ktorú dostal v súvislosti s trestným stíhaním vraždy K. vo vlastnom trestnom prípade výmenou za dôkazy proti žalobcovi.

 

Po štvrté, osobitná pozornosť sa nevenovala skutočnosti, že M. svedectvo prišlo od svedka, ktorý sa podľa neho zúčastnil na spáchaní trestného činu, zatiaľ čo výhoda, ktorá mu bola poskytnutá, presahovala iba zníženie trestu alebo finančnej pokuty. výhody a v skutočnosti viedli k zabráneniu zodpovednosti za trestný čin, napríklad vraždu.

 

Po piate, transakcia M. s vyšetrovaním v prípade sťažovateľa nepodliehala riadnemu súdnemu preskúmaniu. Kontrola súdom druhej inštancie nebola primeraná a vyššie súdy nezohľadnili argumentáciu sťažovateľa. Okrem toho všetky rozhodnutia týkajúce sa trestného stíhania M. boli prijaté výlučne orgánmi činnými v trestnom konaní bez akejkoľvek súdnej kontroly.

 

Súd tiež dospel k záveru, že nepredloženie sťažovateľovho orgánu sťažnosti orgánov činných v trestnom konaní proti jeho odvolaniu a zákonnému odvolaniu porušilo jeho právo na spravodlivé súdne konanie.

 


ROZHODNUTIE

 


V prípade porušenia ustanovení článku 6 Dohovoru (prijatého jednomyseľne).

 


VYROVNANIE

 


Podľa článku 41 dohovoru. Súd priznal sťažovateľovi 5 000 EUR za nemajetkovú ujmu, nárok na majetkovú ujmu bol zamietnutý.

 


Zdroj publikácie: https://espchhelp.ru/blog/3347-adamco-proti-slovensku .

 

 

Постановление ЕСПЧ от 12 ноября 2019 года по делу "А. (A.) против Российской Федерации" (жалоба N 37735/09).

 

В 2009 году заявительнице была оказана помощь в подготовке жалобы. Впоследствии жалоба была коммуницирована Российской Федерации.

 

По делу успешно рассмотрена жалоба на то, что заявительница, будучи несовершеннолетней, была вынуждена присутствовать при насильственном задержании ее отца, не оказывавшего какого-либо сопротивления при задержании. По делу допущено нарушение требований статьи 3 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

 

 

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

 

 

Заявительница утверждала, что она присутствовала при задержании ее отца и видела, как к нему применялось насилие, хотя он не оказывал какого-либо сопротивления при задержании, в ходе которого его повалили на пол и избили. Вскоре после данных событий заявительнице были поставлены несколько медицинских диагнозов, в том числе "неврологическое расстройство, энурез и посттравматическое стрессовое расстройство". Власти Российской Федерации оспаривали утверждения заявительницы, настаивая на том, что в ходе задержания к ее отцу не применялась сила, поэтому они не могут нести ответственность за какой-либо вред, причиненный заявительнице.

 

 

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

 

 

По поводу соблюдения статьи 3 Конвенции (материально-правовой и процессуально-правовой аспекты). В результате оценки Европейским Судом представленных ему документов он пришел к заключению, что утверждения заявительницы о том, что она была вынуждена присутствовать при задержании ее отца, и о насильственном характере задержания заслуживали доверия.

 

Версия властей Российской Федерации была основана на материалах доследственной проверки, первой стадии процедуры рассмотрения сообщений о преступлении. Однако Европейский Суд не усмотрел оснований для того, чтобы отступить от своей предшествующей прецедентной практики, согласно которой доследственная проверка без осуществления в дальнейшем расследования по делу была недостаточной для выполнения властями предусмотренных статьей 3 Конвенции требований о проведении эффективного расследования в связи с правдоподобными утверждениями о жестоком обращении со стороны сотрудников полиции. Власти государства-ответчика отреагировали на правдоподобные утверждения заявительницы об обращении, запрещенном статьей 3 Конвенции, путем инициирования доследственной проверки и отказались возбуждать уголовное дело и проводить полное расследование по нему. С этим согласились суды Российской Федерации, тем самым не выполнив свое процессуальное обязательство, предусмотренное статьей 3 Конвенции. Доследственная проверка не предоставила властям государства-ответчика надлежащего основания для соблюдения требования о выполнении бремени доказывания, чтобы представить доказательства, способные поставить под сомнение правдоподобность утверждений заявительницы о том, что она была вынуждена присутствовать при насильственном задержании ее отца. Таким образом, Европейский Суд счел данный факт установленным.

 

Интересы заявительницы, которой в период рассматриваемых событий было девять лет, не учитывались на какой-либо стадии планирования и проведения операции по задержанию ее отца. Сотрудники правоохранительных органов не обращали внимания на ее присутствие, о котором им было известно, при проведении задержания ее отца и, заставив ее наблюдать за применением к нему насилия, хотя он не оказывал какого-либо сопротивления. Эти обстоятельства имели для заявительницы очень серьезные последствия и являлись нарушением властями их обязанности по предупреждению жестокого обращения с ней.

 

По делу было допущено нарушение предусмотренных статьей 3 Конвенции позитивных обязательств в материально-правовом и процессуально-правовом аспектах в связи с непроведением эффективного расследования в этом отношении.

 

 

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

 

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 3 Конвенции (принято единогласно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

 

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции. Европейский Суд присудил заявительнице 25 000 евро в качестве компенсации морального вреда.

 

 

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3346-a-protiv-rossiyskoy-federatsii .

 

 

 

 

 

The ECHR judgment of November 12, 2019 in the case of A. (A.) v. Russia (application No. 37735/09).

 

In 2009, the applicant was assisted in preparing the application. Subsequently, the application was communicated to the Russian Federation.

 

The case has successfully examined the application that the applicant, being a minor, was forced to attend the forced detention of her father, who did not offer any resistance during the detention. The case has violated the requirements of Article 3 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

 


Circumstances of the case

 


The applicant alleged that she was present during the detention of her father and saw how violence was applied to him, although he did not show any resistance during the detention, during which he was thrown to the floor and beaten. Shortly after these events, the applicant was diagnosed with several medical diagnoses, including “neurological disorder, enuresis and post-traumatic stress disorder”. The Government contested the applicant’s allegations, insisting that no force was used against her father during the detention, therefore they could not be held responsible for any harm caused to the applicant.

 


QUESTIONS OF LAW

 


Regarding compliance with Article 3 of the Convention (substantive and procedural aspects). As a result of the Court's assessment of the documents submitted to him, he concluded that the applicant’s allegations that she had to be present during the detention of her father and that the detention was violent were credible.

 

The version of the authorities of the Russian Federation was based on materials from the preliminary investigation, the first stage of the procedure for considering reports of a crime. However, the Court did not see any reason to derogate from its previous case-law, according to which a preliminary investigation without further investigation into the case was insufficient for the authorities to comply with the requirements of Article 3 of the Convention for an effective investigation into plausible allegations of ill-treatment by the police. The Government responded to the applicant’s plausible allegations of treatment prohibited by Article 3 of the Convention by initiating a preliminary investigation and refused to initiate a criminal investigation and conduct a full investigation into it. The courts of the Russian Federation agreed with this, thereby not fulfilling their procedural obligation provided for in Article 3 of the Convention. The investigation did not provide the respondent Government with an appropriate basis for complying with the burden of proof in order to provide evidence that would cast doubt on the credibility of the applicant's allegations that she was forced to be present during the forced detention of her father. Thus, the Court considers this fact established.

 

The interests of the applicant, who was nine years old during the events under consideration, were not taken into account at any stage in the planning and conduct of the operation to detain her father. Law enforcement officials did not pay attention to her presence, which they knew about, during the detention of her father and forcing her to observe the use of violence against him, although he did not show any resistance. These circumstances had very serious consequences for the applicant and constituted a violation by the authorities of their obligation to prevent ill-treatment.

 

In the case there was a violation of the positive obligations under Article 3 of the Convention in the substantive and procedural aspects in connection with the failure to conduct an effective investigation in this regard.

 


RESOLUTION

 


In the case there was a violation of the requirements of Article 3 of the Convention (adopted unanimously).

 


COMPENSATION

 


In application of Article 41 of the Convention. The Court awards the applicant EUR 25,000 in respect of non-pecuniary damage.

 


Source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3345-a-v-russian-federation .