Москва
+7-929-527-81-33
Вологда
+7-921-234-45-78
Вопрос юристу онлайн Юридическая компания ЛЕГАС Вконтакте

Новости от 01 декабря 2020 года из блога, посвященного практике в Европейском суде по правам человека ЕСПЧ

Обновлено 01.12.2020 08:13

 

Постановление ЕСПЧ от 31 марта 2020 года по делу "Душ Сантуш Каладо и другие (Dos Santoc Calado and Others) против Португалии" (жалоба N 55997/14 и другие жалобы).

В 2014 году заявителям была оказана помощь в подготовке жалоб. Впоследствии жалобы были объединены и коммуницированы Португалии.

По делу успешно рассмотрены жалобы на обстоятельства объявления жалоб заявителей неприемлемыми для рассмотрения по существу. Жалоба объявлена неприемлемой для рассмотрения по существу. По делу допущено нарушение требований пункта 1 статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод в отношении двух жалоб. По делу не допущено нарушение требований пункта 1 статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод относительно одной из жалоб.

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

Заявители по всем четырем делам подали жалобы в Конституционный суд Португалии, который признал их неприемлемыми для рассмотрения по существу, вынеся по всем ним краткое решение судом в составе одного судьи, на том основании, что жалобы заявителей не отвечали условиям, установленным Законом "Об организации деятельности и функционировании Конституционного суда Португалии". Один из заявителей не направил возражение на это решение в коллегию из трех судей.

Заявители жаловались на нарушение их права на доступ в суд. Заявители по двум разным жалобам также утверждали, что имела место недостаточная беспристрастность коллегии из трех судей.

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

По поводу соблюдения пункта 1 статьи 35 Конвенции. Любая жалоба, поданная в Конституционный суд Португалии с целью рассмотрения конкретного вопроса о конституционности, должна была касаться конституционности либо нормы права, либо судебного толкования нормы права.

В любом деле против государства Португалия, затрагивающем вопрос о неконституционности нормы права или о ее толковании, заявитель должен был сначала надлежащим образом подать жалобу в Конституционный суд Португалии в целях исчерпания внутригосударственных средств правовой защиты, как того требует пункт 1 статьи 35 Конвенции. Однако конституционная жалоба на судебное решение обязательно была бы отклонена, поэтому она не могла учитываться в целях исчисления шестимесячного срока, предусмотренного пунктом 1 статьи 35 Конвенции.

В настоящем деле жалоба заявителей в Конституционный суд Португалии была объявлена неприемлемой для рассмотрения по существу кратким решением, принятым единоличным судьей. Это решение вступило в силу, поскольку один из заявителей не обжаловал его в комитет из трех судей.

Действительно, указанная жалоба не являлась таковой в строгом смысле этого слова, а была возражением, способом обжалования решения, принятого судьей-докладчиком судебной коллегии, с целью добиться пересмотра вопроса. Однако Европейский Суд полагал, что этот механизм позволил бы заявителям обжаловать рассматриваемое решение.

Во-первых, возражения представлялись на рассмотрение коллегии из трех судей Конституционного суда Португалии, состоящей из судьи-докладчика, который вынес оспариваемое решение, и двух других судей, включая либо Председателя, либо заместителя Председателя Конституционного суда Португалии. Судья-докладчик мог выносить свое решение, не совещаясь со своими коллегами. Таким образом, другие судьи не знали о решении, если только заинтересованное лицо не направляло возражение в коллегию из трех судей Конституционного суда Португалии.

Во-вторых, решение о неприемлемости жалобы могло быть поддержано единогласным решением коллегии из трех судей. В отсутствие единства мнений, вопрос передавался на рассмотрение пленарного заседания суда.

Эти доводы являлись достаточными для решения Европейского Суда о том, что возражение, поданное в коллегию из трех судей Конституционного суда Португалии на общее решение судьи-докладчика в настоящем деле, являлось эффективным средством правовой защиты по смыслу пункта 1 статьи 35 Конвенции в отношении жалобы на недостаточный доступ к суду. Поскольку один из заявителей не представил свои замечания в коллегию из трех судей Конституционного суда Португалии, возражение властей Португалии должно быть принято.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

Жалоба объявлена неприемлемой для рассмотрения по существу (в связи с неисчерпанием внутригосударственных средств правовой защиты).

По поводу соблюдения пункта 1 статьи 6 Конвенции. Заявители поставили под сомнение только объективную беспристрастность коллегии из трех судей Конституционного суда Португалии вследствие участия в составе коллегии судьи-докладчика, который ранее вынес решение о признании конституционных жалоб заявителей неприемлемыми для рассмотрения по существу.

Выработанные прецедентной практикой Европейского Суда принципы относительно объективной беспристрастности не были применимы в настоящем деле, учитывая характер задачи коллегии из трех судей при рассмотрении поданных возражений. Коллегия являлась органом, отвечающим за принятие окончательного решения по вопросу о приемлемости конституционной жалобы. Таким образом, краткое решение судьи-докладчика являлось лишь подготовительным этапом, и решение вступало в силу, только если заинтересованное лицо не подавало возражение, то есть если он или она не просили судью-докладчика пересмотреть решение уже вместе с еще двумя судьями, образуя судебную коллегию. Следовательно, процедура принятия решения судьей-докладчиком являлась неотъемлемой частью процедуры рассмотрения конституционных жалоб, а коллегия из трех судей не являлась полностью автономным образованием, призванным рассматривать затронутые в настоящем деле вопросы.

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

Жалоба объявлена неприемлемой для рассмотрения по существу как явно необоснованная.

Европейский Суд также постановил единогласно, что имело место нарушение пункта 1 статьи 6 Конвенции в связи с недостаточным доступом к суду в отношении двух жалоб, поскольку Конституционный суд Португалии проявил чрезмерный формализм при объявлении конституционных жалоб неприемлемыми для рассмотрения по существу вследствие невыполнения предусмотренных законом требований.

Кроме того, Европейский Суд единогласно решил, что отсутствовало нарушение пункта 1 статьи 6 Конвенции относительно одной из жалоб, так как признание того, что жалоба являлась неприемлемой для рассмотрения по существу, поскольку она не затрагивала вопрос о неконституционности толкования нормы права, не нарушало суть права на доступ к суду.

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции. Европейский Суд присудил каждому из заявителей по 3 300 евро в качестве компенсации морального вреда.

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3522-dush-santush-kalado-i-drugiye-protiv-portugalii .

 

 

ECHR decision of March 31, 2020 in the case " Dos Santos Calado and others (Dos Santoc Calado and Others) v. Portugal "(aplication N 55997/14 and other aplications).

In 2014, the applicants were assisted in preparing their aplications. The aplications were subsequently consolidated and communicated to Portugal.

The case successfully considered aplications about the circumstances of declaring the applicants ' complaints inadmissible for consideration on the merits. The complaint was declared inadmissible for consideration on the merits. The case violated the requirements of article 6, paragraph 1, of the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms in respect of two complaints. The case did not violate the requirements of article 6, paragraph 1, of the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms in relation to one of the complaints.

 

FACTUAL BACKGROUND

 

The applicants in all four cases filed complaints with the constitutional court of Portugal, which declared them inadmissible on the merits and issued a brief decision on all of them by a single-judge court, on the grounds that the applicants ' complaints did not meet the conditions established by the Law "on the organization and functioning of the constitutional court of Portugal". One of the applicants did not submit an objection to this decision to the three-judge panel.

The applicants complained of a violation of their right of access to the court. The applicants in two separate complaints also claimed that there was a lack of impartiality of the three-judge panel.

 

POINT OF LAW

 

Regarding compliance with article 35, paragraph 1, of the Convention. Any complaint submitted to the constitutional court of Portugal for the purpose of considering a specific question of constitutionality must have concerned the constitutionality of either the rule of law or the judicial interpretation of the rule of law.

In any case against the state of Portugal concerning the question of the unconstitutionality of a rule of law or its interpretation, the applicant must first have filed an appropriate complaint with the constitutional court of Portugal in order to exhaust domestic remedies, as required by article 35, paragraph 1, of the Convention. However, a constitutional complaint against a court decision would necessarily have been rejected, so it could not be taken into account for the purpose of calculating the six-month period provided for in article 35, paragraph 1, of the Convention.

In the present case, the applicants ' complaint to the Portuguese constitutional court was declared inadmissible on the merits by a brief decision taken by a single judge. This decision came into force because one of the applicants did not appeal to the three-judge Committee.

Indeed, the complaint in question was not one in the strict sense of the word, but was an objection, a way of appealing a decision made by the judge-Rapporteur of the judicial panel, in order to obtain a review of the issue. However, the court considered that this mechanism would have allowed the applicants to appeal the decision in question.

First, objections were submitted to a panel of three judges of the constitutional court of Portugal, consisting of the Rapporteur judge who made the contested decision and two other judges, including either the President or the Vice-President of the constitutional court of Portugal. The reporting judge could make his decision without consulting his colleagues. Thus, the other judges were not aware of the decision, unless the person concerned raised an objection to the three-judge panel of the constitutional court of Portugal.

Secondly, the decision on the inadmissibility of the complaint could be supported by a unanimous decision of a panel of three judges. In the absence of consensus, the issue was referred to the plenary session of the court.

These arguments were sufficient for the European court of Justice to decide that an objection filed with a panel of three judges of the constitutional court of Portugal to the General decision of the judge-Rapporteur in the present case was an effective remedy within the meaning of article 35, paragraph 1, of the Convention in respect of the complaint of insufficient access to the court. Since one of the applicants did not submit his comments to the three-judge panel of the constitutional court of Portugal, the objection of the Portuguese authorities must be accepted.

 

RESOLUTION

 

The complaint was declared inadmissible for consideration on the merits (due to non-exhaustion of domestic remedies).

Regarding compliance with article 6, paragraph 1, of the Convention. The applicants only questioned the objective impartiality of the three-judge panel of the constitutional court of Portugal because of the participation of the judge-Rapporteur, who had previously ruled that the applicants ' constitutional complaints were inadmissible on the merits.

The principles of objective impartiality established by the case-law of the European Court of justice were not applicable in the present case, given the nature of the task of the three-judge panel when considering the objections raised. The Board was the body responsible for making a final decision on the admissibility of a constitutional complaint. Thus, the brief decision of the judge-Rapporteur was only a preparatory stage, and the decision entered into force only if the person concerned did not file an objection, that is, if he or she did not ask the judge-Rapporteur to review the decision together with two other judges, forming a judicial panel. Consequently, the decision-making procedure of the judge-Rapporteur was an integral part of the procedure for considering constitutional complaints, and the three-judge panel was not a fully Autonomous entity designed to deal with the issues raised in the present case.

 

RESOLUTION

 

The complaint was declared inadmissible for consideration on the merits as manifestly unfounded.

The European Court also held unanimously that there had been a violation of article 6, paragraph 1, of the Convention on account of insufficient access to the court in respect of two complaints, since the Portuguese constitutional court had been too formal in declaring constitutional complaints inadmissible on their merits due to non-compliance with the requirements provided for by law.

In addition, the court unanimously held that there was no violation of article 6, paragraph 1, of the Convention in respect of one of the complaints, since the finding that the complaint was inadmissible on the merits, since it did not raise the question of the unconstitutionality of the interpretation of the rule of law, did not violate the essence of the right of access to a court.

 

COMPENSATION

 

In the application of article 41 of the Convention. The European Court awarded each of the applicants 3,300 euros in compensation for non-pecuniary damage.

 

The source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3521-dos-santos-calado-and-others-v-portugal .

 

 

 

Decisão da CEDH de 31 de março de 2020 no caso Dos Santos Calado e outros contra Portugal (Queixa N 55997/14 e outras queixas).

Em 2014, os reclamantes foram auxiliados na preparação de reclamações. Posteriormente, as queixas foram consolidadas e comunicadas a Portugal.

No caso, as reclamações sobre as circunstâncias da declaração de reclamações dos requerentes são consideradas com sucesso como inaceitáveis para consideração por mérito. A queixa foi declarada inaceitável para consideração por mérito. O caso violou os requisitos do parágrafo 1 do artigo 6 da Convenção sobre Direitos Humanos e liberdades fundamentais em relação a duas queixas. O caso não violou os requisitos do parágrafo 1 do artigo 6 da Convenção sobre a proteção dos Direitos Humanos e liberdades fundamentais em relação a uma das queixas.

 

CIRCUNSTÂNCIAS DO CASO

 

Os candidatos em todos os quatro casos apresentou queixa no tribunal Constitucional de Portugal, que é reconhecido por sua inaceitáveis para o exame de mérito, levando-a para fora de todos eles descrição a decisão de um tribunal composto de um juiz, com base no fato de que as reclamações dos candidatos que não responderam aos critérios estabelecidos pela Lei de organização e funcionamento do tribunal Constitucional de Portugal". Um dos queixosos não enviou uma objeção à decisão a um painel de três juízes.

Os reclamantes reclamaram da violação de seu direito de acesso ao tribunal. Os queixosos em duas queixas diferentes também alegaram que havia falta de imparcialidade no painel de três juízes.

 

QUESTÕES DE DIREITO

 

Em relação ao cumprimento do parágrafo 1 do artigo 35 da Convenção. Qualquer queixa apresentada ao Tribunal Constitucional de Portugal com o objetivo de abordar uma questão específica de Constitucionalidade deveria ter a ver com a constitucionalidade do Estado de direito ou com a interpretação judicial do Estado de direito.

Em qualquer caso contra o estado de Portugal que afete a inconstitucionalidade ou interpretação do Estado de direito, o requerente deve primeiro apresentar adequadamente uma queixa ao Tribunal Constitucional de Portugal, a fim de esgotar os recursos legais nacionais, conforme exigido pelo parágrafo 1 do artigo 35 da Convenção. No entanto, uma queixa constitucional contra uma decisão judicial teria sido necessariamente rejeitada, por isso não poderia ser levada em consideração para o cálculo do prazo de seis meses previsto na Cláusula 1 do artigo 35 da Convenção.

No presente caso, a queixa dos requerentes ao Tribunal Constitucional de Portugal foi considerada inaceitável para consideração, em essência, por uma breve decisão tomada por um único juiz. Essa decisão entrou em vigor porque um dos queixosos não a apelou para um comitê de três juízes.

De fato, a referida queixa não era tal no sentido estrito da palavra, mas era uma objeção, uma maneira de recorrer da decisão tomada pelo juiz relator do painel judicial, a fim de obter uma revisão da questão. No entanto, o Tribunal de Justiça Europeu acreditava que esse mecanismo permitiria que os reclamantes apelassem da decisão em questão.

Primeiro, as objeções foram submetidas a um painel de três juízes do Tribunal Constitucional de Portugal, composto pelo juiz relator que proferiu a decisão contestada, e outros dois juízes, incluindo o presidente ou o vice-presidente do Tribunal Constitucional de Portugal. O juiz relator poderia tomar sua decisão sem consultar seus colegas. Assim, os outros juízes não estavam cientes da decisão, a menos que a pessoa em questão enviasse uma objeção ao painel de três juízes do Tribunal Constitucional de Portugal.

Em segundo lugar, a decisão sobre a inadmissibilidade da queixa poderia ser apoiada por uma decisão unânime de um painel de três juízes. Na ausência de unidade de opinião, a questão foi submetida à sessão plenária do Tribunal.

Esses argumentos foram suficientes para resolver o Tribunal de justiça Europeu sobre a objeção de que, apresentado ao colégio dos três juízes do tribunal Constitucional de Portugal em geral a decisão do juiz-relator, no presente, de fato, era um remédio eficaz, na acepção do ponto 1 do artigo 35 da Convenção em relação a reclamações sobre a falta de acesso à justiça. Como um dos candidatos não apresentou suas observações ao painel de três juízes do Tribunal Constitucional de Portugal, a objeção das autoridades portuguesas deve ser aceita.

 

DECRETO

 

A queixa foi declarada inadmissível para consideração de mérito (devido à não-extinção de remédios nacionais).

Em relação ao cumprimento do parágrafo 1 do artigo 6 da Convenção. Os requerentes questionaram apenas a imparcialidade objetiva do painel de três juízes do Tribunal Constitucional de Portugal, devido à participação no painel do juiz relator, que havia decidido anteriormente que as queixas constitucionais dos requerentes eram inaceitáveis para consideração de mérito.

Os princípios estabelecidos pela jurisprudência do Tribunal de Justiça Europeu em relação à imparcialidade objetiva não foram aplicáveis neste caso, dada a natureza da tarefa de um painel de três juízes ao considerar as objeções apresentadas. O conselho foi o órgão responsável pela tomada de uma decisão final sobre a questão da aceitabilidade da queixa constitucional. Assim, a breve decisão do juiz-relator foi apenas uma etapa preparatória e a decisão só entrou em vigor se a pessoa em questão não apresentar uma objeção, ou seja, se ele ou ela não pediu ao juiz-relator que reconsiderasse a decisão já junto com mais dois juízes, formando um painel judicial. Portanto, o procedimento para a tomada de decisão pelo juiz relator era parte integrante do procedimento para a consideração de queixas constitucionais, e o painel de três juízes não era uma entidade totalmente autônoma projetada para considerar as questões levantadas neste caso.

 

DECRETO

 

A queixa foi declarada inaceitável para ser considerada essencialmente como claramente infundada.

O Tribunal europeu também decidiu por unanimidade que houve violação do parágrafo 1 do artigo 6 da Convenção devido à falta de acesso ao tribunal em relação às duas queixas, uma vez que o tribunal Constitucional de Portugal mostrou excessivo formalismo ao declarar constitucionais de reclamações inaceitáveis para a consideração essencialmente resultantes do não cumprimento de requisitos previstos em lei.

Além disso, o Tribunal Europeu de justiça, por unanimidade, decidiu que a ausência de violação do parágrafo 1 do artigo 6 da Convenção relativamente a uma das reclamações, assim como o reconhecimento de que a denúncia era inaceitável para o exame de mérito, uma vez que não затрагивала pergunta sobre неконституционности a interpretação de normas de direito, não viola a essência do direito de acesso à justiça.

 

COMPENSAÇÃO

 

Em ordem de aplicação do artigo 41 da Convenção. O Tribunal de Justiça Europeu concedeu a cada um dos requerentes 3.300 euros em danos morais.

 

Fonte da publicação: https://espchhelp.ru/blog/3520-dos-santos-calado-e-outros-contra-portugal .

 

 

Постановление ЕСПЧ от 26 марта 2020 года по делу "Пендов (Pendov v. Bulgaria) против Болгарии" (жалоба N 44229/11).

 

В 2011 году заявителю была оказана помощь в подготовке жалобы. Впоследствии жалоба была коммуницирована Болгарии.

 

По делу успешно рассмотрена жалоба на изъятие и удержание органами прокуратуры на протяжении семи с половиной месяцев в контексте уголовного дела в отношении третьей стороны принадлежащего заявителю компьютерного сервера, что привело к ограничению работы на протяжении длительного срока другого интернет-сайта, которым управлял заявитель и который находился на рассматриваемом сервере. По делу было допущено нарушение требования статьи 1 протокола N 1 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и статьи 10 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

 

 

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

 

 

Принадлежащий заявителю компьютерный сервер был изъят и удерживался органами прокуратуры на протяжении семи с половиной месяцев в контексте уголовного дела в отношении третьей стороны. Было установлено, что на изъятом сервере частично располагался интернет-сайт, который подозревали в нарушении авторских прав. Удержание сервера и находящейся на нем информации также привело к ограничению работы на протяжении длительного срока другого интернет-сайта, которым управлял заявитель и который находился на рассматриваемом сервере.

 

 

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

 

 

По поводу соблюдения статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции. Тот факт, что сервер, на котором находился интернет-сайт заявителя, ни разу не был объектом проверки в рамках уголовного дела в отношении самого заявителя, а только в отношении третьей стороны, возможность копировать необходимую информацию, важность сервера для профессиональной деятельности заявителя, а также частичное бездействие местной прокуратуры означали, что удержание сервера заявителя на протяжении семи с половиной месяцев было непропорциональной мерой.

 

 

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

 

 

По делу было допущено нарушение требования статьи 1 протокола N 1 к Конвенции (принято единогласно).

 

По поводу соблюдения статьи 10 Конвенции. Интернет-сайт заявителя, посвященный японской культуре аниме, являлся для заявителя средством выражения мнения. Удержание прокуратурой сервера заявителя и находящейся на нем информации, что привело к недоступности сайта заявителя, а затем к ограничению работы сайта на протяжении нескольких месяцев, являлось вмешательством в право заявителя на свободу выражения мнения. Даже если предположить, что восстановление данных позволило бы полностью восстановить сайт, Европейский Суд не видит, на каком основании заявитель был бы обязан хранить полную копию данных со своего сервера в какой-либо отдельно взятый момент времени.

 

Вмешательство имело правовое обоснование, предусмотренное Уголовно-процессуальным кодексом, и преследовало законные цели в виде предотвращения беспорядков и преступлений и защиты прав других лиц. Несмотря на то, что удержание сервера заявителя в рамках уголовного дела не представлялось необходимым в целях расследования, органы прокуратуры длительное время бездействовали и не предпринимали каких-либо усилий для того, чтобы исправить последствия своих действий в отношении права заявителя на свободу выражения мнения, несмотря на то, что об этих последствиях власти неоднократно уведомлялись. В частности, заявитель жаловался на то, что многие разделы его сайта перестали работать и не могли быть восстановлены, что сайт был относительно популярным и его недоступность для посетителей вызвала у заявителя финансовые затруднения.

 

Хотя на сервере заявителя размещался сайт, который подозревали в публикации материалов, нарушавших авторские права, власти Болгарии ни разу не утверждали, что заявитель нес какую-либо ответственность за предполагаемые нарушения авторских прав. Поэтому тот факт, что к заявителю не была применена уголовная, административная или иная ответственность, не мог иметь отношения для анализа вопроса о пропорциональности.

 

Использованное заявителем выражение носило художественный характер и как таковое не пользовалось высокой степенью защиты, в отличие от политических высказываний. Тем не менее при обстоятельствах настоящего дела указанный довод не являлся достаточным для того, чтобы сместить баланс интересов в пользу властей Болгарии, которые отметили, что заявитель не являлся журналистом, осведомителем или иным лицом, нуждавшимся в усиленной защите.

 

Вмешательство в право заявителя на свободу выражения мнения не являлось необходимым в демократическом обществе.

 

 

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

 

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 10 Конвенции (принято единогласно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

 

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции. Европейский Суд присудил заявителю 5 200 евро в качестве компенсации морального вреда, требование о компенсации материального ущерба было отклонено.

 

 

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3519-pendov-protiv-bolgarii .

 

 

 

 

 

ECHR decision of 26 March 2020 in The case "Pendov V. Bulgaria V. Bulgaria" (aplication N 44229/11).

 

In 2011, the applicant was assisted in the preparation of the aplication. The aplication was subsequently communicated to Bulgaria.

 

The case successfully considered an aplication about the seizure and retention by the Prosecutor's office for seven and a half months in the context of a criminal case against a third party of a computer server belonging to the applicant, which led to the restriction of the operation for a long time of another Internet site managed by the applicant and located on the server in question. The case violated the requirements of article 1 of Protocol No. 1 to the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms and article 10 of the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms.

 

 

 

FACTUAL BACKGROUND

 

 

 

The computer server belonging to the applicant was seized and held by the Prosecutor's office for seven and a half months in the context of a criminal case against a third party. It was found that the seized server partially hosted an Internet site that was suspected of copyright infringement. The retention of the server and the information on it also resulted in the long-term restriction of the operation of another Internet site managed by the applicant and located on the server in question.

 

 

 

POINT OF LAW

 

 

 

Regarding compliance with article 1 of Protocol No. 1 to the Convention. The fact that the server on which the applicant's website was located was never subject to verification in the criminal case against the applicant himself, but only against a third party, the ability to copy the necessary information, the importance of the server for the applicant's professional activities, as well as the partial inaction of the local Prosecutor's office meant that the retention of the applicant's server for seven and a half months was a disproportionate measure.

 

 

 

RESOLUTION

 

 

 

The case involved a violation of the requirement of article 1 of Protocol No. 1 to the Convention (adopted unanimously).

 

Regarding compliance with article 10 of the Convention. The applicant's website, dedicated to Japanese anime culture, was a means of expression for the applicant. The retention by the Prosecutor's office of the applicant's server and the information on it, which led to the unavailability of the applicant's website and then to the restriction of the site's operation for several months, was an interference with the applicant's right to freedom of expression. Even assuming that data recovery would allow the site to be fully restored, the court does not see why the applicant would be required to keep a complete copy of the data from his server at any given time.

 

The intervention had a legal justification provided for in the code of Criminal procedure and had legitimate aims in the form of preventing riots and crimes and protecting the rights of others. Despite the fact that the hold server of the applicant in criminal case was not necessary for the purpose of investigating, prosecuting for a long time inactive and have not taken any effort to rectify the consequences of their actions in respect of the applicant's right to freedom of expression, despite the fact that these effects authorities have repeatedly notified. In particular, the applicant complained that many sections of his site had stopped working and could not be restored, that the site was relatively popular and that its inaccessibility to visitors caused the applicant financial difficulties.

 

Although the applicant's server hosted a website that was suspected of publishing copyright-infringing material, the Bulgarian authorities never claimed that the applicant was in any way responsible for the alleged copyright violations. Therefore, the fact that the applicant was not subject to criminal, administrative or other liability could not be relevant to the analysis of the question of proportionality.

 

The expression used by the applicant was artistic in nature and as such did not enjoy a high degree of protection, unlike political statements. However, in the circumstances of the present case, this argument was not sufficient to shift the balance of interests in favour of the Bulgarian authorities, who noted that the applicant was not a journalist, informant or other person in need of enhanced protection.

 

Interference with the applicant's right to freedom of expression was not necessary in a democratic society.

 

 

 

RESOLUTION

 

 

 

The case violated the requirements of article 10 of the Convention (adopted unanimously).

 

 

 

COMPENSATION

 

 

 

In the application of article 41 of the Convention. The European Court awarded the applicant EUR 5,200 in respect of non-pecuniary damage, but the claim for pecuniary damage was rejected.

 

 

 

The source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3518-pendov-v-bulgaria-1 .

 

 

 

 

 

Решение на ЕСПЧ от 26 март 2020 г. по делото "Пендов срещу България" (жалба N 44229/11).

 

През 2011 г.жалбоподателят получи помощ при подготовката на жалбата. Впоследствие жалбата е комунизирана България.

 

По случая е успешно обработена и жалба за изземване и задържане на органите на прокуратурата в продължение на седем месеца и половина в контекста на наказателно производство по отношение на трети страни, собственост на жалбоподателя компютърен сървър, което води до силно ограничаване на работа в продължение на дълъг срок на друг интернет сайт, който управлява заявителя и който се намирал на разглеждания сървъра. По делото е допуснато нарушение на член 1 от Протокол N 1 на Конвенцията за защита на правата на човека и основните свободи и член 10 от Конвенцията за защита на правата на човека и основните свободи.

 

 

 

ОБСТОЯТЕЛСТВА ПО ДЕЛОТО

 

 

 

Компютърният сървър, принадлежащ на жалбоподателя, е бил конфискуван и държан от органите на прокуратурата в продължение на седем месеца и половина в контекста на наказателно дело срещу трета страна. Установено е, че на иззетия сървър частично се намира интернет сайт, за който се подозира, че нарушава авторските права. Задържането на сървъра и информацията, която се намира на него, също доведе до ограничаване на работата за дълъг период от време на друг интернет сайт, управляван от кандидата и който се намира на въпросния сървър.

 

 

 

ВЪПРОСИ ПРАВО

 

 

 

Относно спазването на член 1 от Протокол N 1 към Конвенцията. Фактът, че сървърът, на който се е намирал в интернет-сайта на жалбоподателя, нито веднъж не е бил обект на проверка в рамките на наказателно дело по отношение на самия кандидат, а само по отношение на трета страна, възможност за копиране на необходимата информация, значението на сървъра за професионалната дейност на кандидата, както и частично бездействие на местната прокуратура означаваше, че задържане на сървъра на жалбоподателя в продължение на седем месеца и половина е непропорциональной мярка.

 

 

 

НАРЕДБА

 

 

 

По делото е допуснато нарушение на изискването на член 1 от Протокол N 1 към Конвенцията (прието единодушно).

 

Относно спазването на член 10 от Конвенцията. Интернет сайтът на кандидата, посветен на японската аниме култура, е средство за изразяване на мнение за кандидата. Задържането от прокуратурата на сървъра на жалбоподателя и информацията, която се намира на него, което доведе до недостъпност на сайта на жалбоподателя, а след това до ограничаване на работата на сайта в продължение на няколко месеца, е намеса в правото на заявителя на свобода на изразяване. Дори ако приемем, че възстановяването на данни би позволило пълното възстановяване на сайта, Европейският съд не вижда на какво основание жалбоподателят би бил длъжен да съхранява пълно копие от данните от сървъра си в отделен момент от време.

 

Намеса е имало правна обосновка, съдържащи се в Наказателно-процесуалния кодекс, и преследва легитимни цели като предотвратяване на безредици и престъпления и за защита на правата на други лица Независимо от това, че задържане на сървъра на жалбоподателя в наказателното дело не изглежда необходимо с цел разследване, прокурори дълго време бездействовали и не правят никакви усилия, за да поправи последиците от своите действия по отношение на правото на жалбоподателя на свобода на изразяване на мнение, независимо от факта, че за тези последици власти многократно уведомлялись. По-конкретно, жалбоподателят се оплаква, че много секции на сайта му са спрели да работят и не могат да бъдат възстановени, че сайтът е сравнително популярен и липсата му на посетители е причинила на кандидата финансови затруднения.

 

Въпреки че на сървъра на жалбоподателя се помещава сайт, за който е подозирано, че публикува материали, нарушаващи авторските права, властите в България никога не са твърдели, че жалбоподателят носи каквато и да е отговорност за предполагаеми нарушения на авторските права. Поради това фактът, че на жалбоподателя не е приложена наказателна, административна или друга отговорност, не може да има отношение към анализа на въпроса за пропорционалността.

 

Използваният от жалбоподателя израз е художествен и като такъв не се ползва с висока степен на защита, за разлика от политическите изказвания. Въпреки това, при обстоятелства на настоящия случай посочения аргумент не е достатъчен, за да измести баланса на интересите в полза на властите в България, които отбелязват, че кандидатът не е бил на свободна практика, информатор или на друго лице, нуждавшимся на засилена защита.

 

Намесата в правото на кандидата за свобода на изразяване не е необходима в демократичното общество.

 

 

 

НАРЕДБА

 

 

 

По делото е допуснато нарушение на изискванията на член 10 от Конвенцията (прието единодушно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

 

 

По реда на прилагане на член 41 от Конвенцията. Европейският съд присъди на жалбоподателя 5 200 евро като обезщетение за морални вреди, искът за обезщетение за материални щети беше отхвърлен.

 

 

 

Източник на публикацията: https://espchhelp.ru/blog/3516-pendov-sreshtu-bulgariya .

 

 

Постановление ЕСПЧ от 26 марта 2020 года по делу "Центр демократии и верховенства права (Centre for Democracy and the Rule of Law) против Украины" (жалоба N 10090/16).

 

В 2016 году организации-заявительнице была оказана помощь в подготовке жалобы. Впоследствии жалоба была коммуницирована Украине.

 

По делу успешно рассмотрена жалоба на отказ разрешить неправительственной организации доступ к информации об образовании и местах работы, содержавшейся в биографиях политических лидеров, участвовавших в парламентских выборах. По делу допущено нарушение требований статьи 10 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

 

 

 

ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА

 

 

 

Центральная избирательная комиссия Украины отказалась предоставить организации-заявительнице (неправительственной организации) копии полных биографий глав политических партий, участвовавших в парламентских выборах, утверждая, что требуемая информация являлась конфиденциальной по своей природе и могла быть разглашена только с согласия заинтересованных лиц. Организация-заявительница получила только отдельные данные из требуемых биографий, которые были опубликованы на сайте организации. Организация безуспешно обжаловала вышеуказанный отказ предоставить информацию.

 

 

 

ВОПРОСЫ ПРАВА

 

 

 

По поводу соблюдения статьи 10 Конвенции. Применимость. В данном деле вопрос о том, попадало ли обжалованное организацией-заявительницей нарушение в сферу действия статьи 10 Конвенции, был тесно связан с существом жалобы. Также настоящее дело затрагивало новый вопрос на внутригосударственном уровне и являлось одним из первых после вынесения Большой Палатой Европейского Суда Постановления по делу "Венгерский Хельсинкский комитет против Венгрии" (Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary) от 8 ноября 2016 г., жалоба N 18030/11, в котором рассматривались бы вопросы о применимости статьи 10 Конвенции в контексте доступа к информации и обстоятельств, при которых отказ в доступе к определенной информации может быть расценен как вмешательство в право на свободу выражения мнения, гарантированное указанным выше положением Конвенции. Следовательно, Европейский Суд решил исследовать вопрос о применимости статьи 10 Конвенции одновременно с рассмотрением жалобы по существу.

 

Существо жалобы. (a) Наличие вмешательства, его законность и законная цель. Организация-заявительница затребовала не конкретные данные из биографии, а, скорее, копии самих биографий. Вместе с тем она согласилась с тем, что адреса проживания и телефонные номера кандидатов в парламент не могли быть разглашены. Что касается имен членов семьи, организация-заявительница не смогла объяснить, почему эту информацию нельзя было получить из альтернативных источников. Таким образом, организация-заявительница не представила в этом отношении подлежащую доказыванию жалобу на вмешательство в права, гарантированные статьей 10 Конвенции. Следовательно, вопрос, который должен был разрешить Европейский Суд, заключался в том, являлся ли отказ сообщить организации-заявительнице сведения об образовании и профессиональной деятельности (включая работу в государственных учреждениях), которые политические лидеры включили в свои официальные биографии, представленные в Центральную избирательную комиссию Украины как часть процедуры выборов, вмешательством в права организации, гарантированные статьей 10 Конвенции, или их нарушением. Европейский Суд рассмотрел вопрос о наличии вмешательства, ссылаясь на четыре критерия, выработанные в упомянутом выше Постановлении Европейского Суда по делу "Венгерский Хельсинкский комитет против Венгрии" (Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary).

 

(i) Цель информационного запроса. Организация-заявительница выражала озабоченность достоверностью личных данных кандидатов на высокопоставленные должности в свете имевших место ранее споров относительно соответствующего образования должностных лиц руководящего звена. Хотя значительная часть информации об обучении и работе кандидатов в Парламент Украины уже находилась в распоряжении общественности, организация-заявительница довольно убедительно объяснила, что ей особенно нужна была информация, предоставленная самими кандидатами (из первых рук), для того, чтобы сравнить ее с информацией об активах. Не оспаривалось, что данная конкретная информация в рассматриваемое время могла быть получена из других источников.

 

(ii) Характер затребованной информации. Общественность была заинтересована в прошлом кандидатов и достоверности их личных данных, в контексте периода, незамедлительно следующего сразу за выборами. Следовательно, затребованная информация представляла общественный интерес.

 

(iii) Особая роль субъекта, запрашивающего информацию, в "ее получении и распространении" среди третьих лиц. Организация-заявительница выполняла важную роль "сторожевого пса".

 

(iv) Была ли готова и доступна ли запрашиваемая информация. В данном деле информация была готова и доступна.

 

Таким образом, отказывая предоставить организации-заявительнице информацию об образовании и истории трудоустройства главных кандидатов в члены парламента, содержавшуюся в официальных биографиях, представленных кандидатами в Центральную избирательную комиссию Украины в рамках подготовки к выборам, власти Украины нарушили право организации-заявительницы на ее свободу получать и распространять информацию и сделали это таким способом, который нарушил саму суть прав, гарантированных статьей 10 Конвенции.

 

Вмешательство было предусмотрено законом и преследовало законную цель защиты прав других лиц на приватность.

 

(b) "Необходимость в демократическом обществе". Лица, интересы которых были затронуты в данном деле, известные публичные деятели, представили свои биографии в ходе выдвижения своих кандидатур для участия в государственных парламентских выборах. Соответственно, они неизбежно предоставили сведения о своем образовании и истории трудоустройства для тщательного общественного контроля. Более того, они поступили так в ситуации, когда законодательство Украины в рассматриваемое время называло запрошенную информацию "открытой". Хотя эта информация и являлась персональными данными, ее разглашение не означало, что политические лидеры подверглись бы пристальному вниманию со стороны общественности в такой степени, которую они не могли бы с возможностью предвидеть, когда регистрировались как первые кандидаты от партий, участвовавших в парламентских выборах.

 

Суды Украины не провели надлежащую работу по уравновешиванию интересов, сравнив вред, который какое-либо потенциальное разглашение могло причинить интересу политиков в неразглашении персональных данных, с последствиями эффективного осуществления организацией-заявительницей права на свободу выражения мнения. Отметив также, что не была продемонстрирована необходимость разглашения информации применительно к эффективному осуществлению права голоса, власти Украины не попытались оценить степень потенциальных негативных последствий, если таковые бы были, для сохранения приватности жизни кандидатов-политиков.

 

Хотя организация-заявительница не привела каких-либо причин для своей первоначальной просьбы, она озвучила их позднее, при рассмотрении спора судами Украины. Отсутствуют данные о том, что внутригосударственные суды не имели возможности в силу каких-либо положений законодательства Украины или по иным причинам учесть эту дополнительную информацию и, возможно, пересмотреть выводы Центральной избирательной комиссии Украины в новом свете.

 

В связи с этим решение отказать организации-заявительнице в доступе к запрашиваемой информации не было "необходимо в демократическом обществе".

 

 

 

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

 

 

 

По делу было допущено нарушение требований статьи 10 Конвенции (принято единогласно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦИЯ

 

 

 

В порядке применения статьи 41 Конвенции. Европейский Суд постановил, что установление факта нарушения Конвенции само по себе будет являться достаточной справедливой компенсацией морального вреда.

 

 

 

Источник публикации: https://espchhelp.ru/blog/3515-tsentr-demokratii-i-verkhovenstva-prava-protiv-ukrainy .

 

 

 

 

 

ECHR decision of March 26, 2020 in the case "center for democracy and the rule of law (center for Democracy and the Rule of Law) v. Ukraine" (aplication N 10090/16).

 

In 2016, the applicant organization was assisted in preparing the aplication. The aplication was subsequently communicated to Ukraine.

 

The case successfully considered an aplication about the refusal to allow a non-governmental organization access to information about education and places of work contained in the biographies of political leaders who participated in the parliamentary elections. The case violated the requirements of article 10 of the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms.

 

 

 

FACTUAL BACKGROUND

 

 

 

The Central election Commission of Ukraine refused to provide the applicant organization (non-governmental organization) with copies of the full biographies of the heads of political parties who participated in the parliamentary elections, claiming that the required information was confidential in nature and could only be disclosed with the consent of interested parties. The applicant organization received only selected data from the required biographies, which were published on the organization's website. The organization unsuccessfully appealed the above refusal to provide information.

 

 

 

POINT OF LAW

 

 

 

Regarding compliance with article 10 of the Convention. Applicability. In the present case, the question of whether the violation complained of by the applicant organization fell within the scope of article 10 of the Convention was closely linked to the substance of the complaint. The present case also raised a new issue at the domestic level and was one of the first since the Grand Chamber of the European court of Justice Ruled in the case of the Hungarian Helsinki Committee V. Hungary (Magyar Helsinki Bizottság V. Hungary) of 8 November 2016, complaint No. 18030/11, which would address questions about the applicability of article 10 of the Convention in the context of access to information and the circumstances in which denial of access to certain information may be regarded as an interference with the right to freedom of expression guaranteed by the above-mentioned provision of the Convention. Consequently, the court decided to examine the applicability of article 10 of the Convention at the same time as examining the merits of the complaint.

 

Substance of the complaint. (a) the existence of the intervention, its legality and legitimate purpose. The applicant organization did not request specific data from the biography, but rather copies of the biographies themselves. However, she agreed that the residential addresses and phone numbers of parliamentary candidates could not be disclosed. As to the names of the family members, the applicant organization could not explain why this information could not be obtained from alternative sources. The applicant organization has therefore failed to submit a provable complaint in this respect concerning interference with the rights guaranteed by article 10 of the Convention. Consequently, the issue that the court had to resolve was whether the refusal to provide the applicant organization with information about education and professional activities (including work in state institutions) that political leaders included in their official biographies submitted to the Central election Commission of Ukraine as part of the election procedure interfered with or violated the organization's rights guaranteed by article 10 of the Convention. The European Court considered the question of interference, referring to the four criteria developed in the above-mentioned Judgment of the European Court of justice in the case "Hungarian Helsinki Committee V. Hungary" (Magyar Helsinki Bizottság V. Hungary).

 

(i) The purpose of the information request. The applicant organization expressed concern about the reliability of the personal data of candidates for high-level positions in the light of previous disputes regarding the appropriate education of senior officials. Although much of the information about the training and work of candidates for the Ukrainian Parliament was already available to the public, the applicant organization explained quite convincingly that it particularly needed information provided by the candidates themselves (first-hand) in order to compare it with information about assets. It was not disputed that this particular information could have been obtained from other sources at the time under review.

 

(ii) the Nature of the information requested. The public was interested in the candidates ' past and the reliability of their personal data, in the context of the period immediately following the election. Therefore, the requested information was of public interest.

 

(iii) the Special role of the requester in "receiving and distributing" information to third parties. The applicant organization played an important role as a"watchdog".

 

(iv) whether the requested information was ready and available. In this case, the information was ready and available.

 

Thus, by refusing to provide the applicant organization with information about the education and employment history of the main parliamentary candidates contained in the official biographies submitted by the candidates to the Central election Commission of Ukraine in preparation for the elections, the Ukrainian authorities violated the applicant organization's right to its freedom to receive and disseminate information in a manner that violated the very essence of the rights guaranteed by article 10 of the Convention.

 

The intervention was prescribed by law and had the legitimate purpose of protecting the privacy rights of others.

 

(b)"the Need for a democratic society". The persons whose interests were affected in this case, well-known public figures, submitted their biographies during the nomination of their candidates for participation in the state parliamentary elections. Accordingly, they inevitably provided information about their education and employment history for close public scrutiny. Moreover, they did so in a situation when the legislation of Ukraine at the time under review called the requested information "open". Although this information was personal data, its disclosure did not mean that political leaders would have been subjected to close public attention to an extent that they could not have foreseen when they registered as the first candidates of the parties participating in the parliamentary elections.

 

The Ukrainian courts did not do a proper job of balancing interests by comparing the harm that any potential disclosure could cause to politicians ' interest in non-disclosure of personal data with the consequences of the applicant organization's effective exercise of the right to freedom of expression. Noting also that the need for disclosure of information in relation to the effective exercise of the right to vote was not demonstrated, the Ukrainian authorities did not attempt to assess the extent of potential negative consequences, if any, for preserving the privacy of political candidates.

 

Although the applicant organization did not provide any reasons for its initial request, it did so later, when the Ukrainian courts considered the dispute. There is no evidence that domestic courts were unable, due to any provisions of Ukrainian legislation or for other reasons, to take this additional information into account and possibly review the conclusions of the Central election Commission of Ukraine in a new light.

 

Therefore, the decision to deny the applicant organization access to the requested information was not "necessary in a democratic society".

 

 

 

RESOLUTION

 

 

 

The case violated the requirements of article 10 of the Convention (adopted unanimously).

 

 

 

COMPENSATION

 

 

 

In the application of article 41 of the Convention. The European Court of justice held that the finding of a violation of the Convention would in itself constitute sufficient just compensation for non-pecuniary damage.

 

 

 

The source of publication: https://espchhelp.ru/blog/3514-center-for-democracy-and-the-rule-of-law-v-ukraine .

 

 

 

 

 

Постанова ЄСПЛ від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права (Centre for Democracy and the Rule of Law) проти України" (заява N 10090/16).

 

У 2016 році організації-заявниці була надана допомога в підготовці заяви. Згодом заява була комунікована Україні.

 

У справі успішно розглянута заява на відмову дозволити неурядовій організації доступ до інформації про освіту та місця роботи, що містилася в біографіях політичних лідерів, які брали участь у парламентських виборах. У справі допущено порушення вимог статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

 

 

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

 

 

 

Центральна виборча комісія України відмовилася надати організації-заявниці (неурядової організації) копії повних біографій голів політичних партій, що брали участь у парламентських виборах, стверджуючи, що необхідна інформація була конфіденційною по своїй природі і могла бути розголошена тільки за згодою зацікавлених осіб. Організація-заявниця отримала лише окремі дані з необхідних біографій, які були опубліковані на сайті організації. Організація безуспішно оскаржила вищевказану відмову надати інформацію.

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ ПРАВА

 

 

 

З приводу дотримання статті 10 Конвенції. Застосовність. У даній справі питання про те, чи потрапляло оскаржене організацією-заявницею порушення в сферу дії статті 10 Конвенції, було тісно пов'язане з істотою скарги. Також ця справа порушувала нове питання на внутрішньодержавному рівні і була однією з перших після винесення Великою палатою Європейського суду постанови у справі " Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини "(Magyar Helsinki bizottság V. Hungary) від 8 листопада 2016 р., скарга N 18030/11, в якій розглядалися б питання про застосовність статті 10 Конвенції в контексті доступу до інформації та обставин, при яких відмова в доступі до певної інформації може бути розцінена як втручання в право на свободу вираження думки, гарантоване зазначеним вище положенням Конвенції. Отже, Європейський Суд вирішив дослідити питання про застосовність статті 10 Конвенції одночасно з розглядом скарги по суті.

 

Істота скарги. (a) наявність втручання, його законність і законна мета. Організація-заявниця зажадала не конкретні дані з біографії, а, скоріше, копії самих біографій. Разом з тим вона погодилася з тим, що адреси проживання та телефонні номери кандидатів до парламенту не могли бути розголошені. Що стосується імен членів сім'ї, організація-заявниця не змогла пояснити, чому цю інформацію не можна було отримати з альтернативних джерел. Таким чином, організація-заявниця не представила в цьому відношенні підлягає доказуванню скаргу на втручання в права, гарантовані статтею 10 Конвенції. Отже, питання, яке мав вирішити Європейський Суд, полягало в тому, чи була відмова повідомити організації-заявниці відомості про освіту та професійну діяльність (включаючи роботу в державних установах), які політичні лідери включили в свої офіційні біографії, представлені в Центральну виборчу комісію України як частина процедури виборів, втручанням у права організації, гарантовані статтею 10 Конвенції, або їх порушенням. Європейський Суд розглянув питання про наявність втручання, посилаючись на чотири критерії, вироблені у згаданій вище постанові Європейського суду у справі "Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottság V. Hungary).

 

(i) мета інформаційного запиту. Організація-заявниця висловлювала заклопотаність достовірністю особистих даних кандидатів на високопоставлені посади в світлі мали місце раніше суперечок щодо відповідної освіти посадових осіб керівної ланки. Хоча значна частина інформації про навчання і роботу кандидатів до парламенту України вже перебувала в розпорядженні громадськості, організація-заявниця досить переконливо пояснила, що їй особливо потрібна була інформація, надана самими кандидатами (з перших рук), для того, щоб порівняти її з інформацією про активи. Не заперечувалося, що дана конкретна інформація в даний час могла бути отримана з інших джерел.

 

(ii) Характер затребуваної інформації. Громадськість була зацікавлена в минулому кандидатів і достовірності їх Особистих даних, в контексті періоду, негайно наступного відразу за виборами. Отже, затребувана інформація представляла суспільний інтерес.

 

(iii) особлива роль суб'єкта, запитувача інформацію, в "її отриманні та поширенні" серед третіх осіб.організація-заявниця виконувала важливу роль "сторожового пса".

 

(iv) чи була готова і чи доступна запитувана інформація. В даній справі інформація була готова і доступна.

 

Таким чином, відмовляючи надати організації-заявниці інформацію про освіту та історії працевлаштування головних кандидатів у члени парламенту, яка була в офіційних біографіях, поданих кандидатами в Центральну виборчу комісію України в рамках підготовки до виборів, влада України порушили право організації-заявниці на її свободу отримувати і поширювати інформацію та зробили це таким способом, який порушив саму суть прав, гарантованих статтею 10 Конвенції.

 

Втручання було передбачено законом і переслідувало законну мету захисту прав інших осіб на приватність.

 

(b) "необхідність у демократичному суспільстві". Особи, інтереси яких були порушені в даній справі, відомі публічні діячі, представили свої біографії в ході висунення своїх кандидатур для участі в державних парламентських виборах. Відповідно, вони неминуче надали відомості про свою освіту та історію працевлаштування для ретельного громадського контролю. Більш того, вони вчинили так в ситуації, коли законодавство України в даний час називало запитану інформацію "відкритою". Хоча ця інформація і була персональними даними, її розголошення не означало, що політичні лідери піддалися б пильній увазі з боку громадськості в такій мірі, яку вони не могли б з можливістю передбачити, коли реєструвалися як перші кандидати від партій, що брали участь у парламентських виборах.

 

Суди України не провели належну роботу з урівноваження інтересів, порівнявши шкоду, яку будь-яке потенційне розголошення могло заподіяти інтересу політиків у нерозголошенні персональних даних, з наслідками ефективного здійснення організацією-заявницею права на свободу вираження думки. Зазначивши також, що не була продемонстрована необхідність розголошення інформації стосовно ефективного здійснення права голосу, влада України не спробувала оцінити ступінь потенційних негативних наслідків, якщо такі б були, для збереження приватності життя кандидатів-політиків.

 

Хоча організація-заявниця не навела будь-яких причин для свого початкового прохання, вона озвучила їх пізніше, при розгляді спору судами України. Відсутні дані про те, що внутрішньодержавні суди не мали можливості в силу будь-яких положень законодавства України або з інших причин врахувати цю додаткову інформацію і, можливо, переглянути висновки Центральної виборчої комісії України в новому світлі.

 

У зв'язку з цим рішення відмовити організації-заявниці в доступі до запитуваної інформації не було "необхідно в демократичному суспільстві".

 

 

 

ПОСТАНОВА

 

 

 

У справі було допущено порушення вимог статті 10 Конвенції (прийнято одноголосно).

 

 

 

КОМПЕНСАЦІЯ

 

 

 

У порядку застосування статті 41 Конвенції. Європейський Суд постановив, що встановлення факту порушення Конвенції саме по собі буде достатньою справедливою компенсацією моральної шкоди.

 

 

 

Джерело публікації: https://espchhelp.ru/blog/3513-tsentr-demokratiyi-ta-verkhovenstva-prava-proty-ukrayiny .